Загадкові знімки

Загадкові знімки

Романтичні уявлення про роботу ню-фотографа як про легку і фантастичну творчість є хибними, бо не відображають повної складності та відповідальності цієї професії. Кожна фотографія сприймається як обіцянка величі, краси та унікальності, а робота в цій галузі пов'язана з надією на досконалість, яка, за словами автора, ніколи не здійсниться...

Mysterious Shots
Загадкові знімки

Have you ever taken a picture of a naked woman? What were you thinking about at the time? About her beautiful body, her arousal? About the fact that this unique moment will forever remain in your memory and immortalize the divine body? Or maybe about the fact that many years later, looking at the photo you will feel a pleasant nostalgia? Such a feeling could cause tears in a grown man, giving him the feeling that he is a creator.

Romantic stereotypes of the work of a nude photographer are fantasies of simple dilettantes. They do not feel the fullness and thoroughness of the work. Every photograph is a promise. A promise of greatness, beauty, and uniqueness. The beauty of this profession is that dreams never come true and every time you live with one hope.

DIVIDER 

   These evenings all went according to plan, with years of experience generating a perfect formula for preparing for photo shoots. First, an idea, a plot, and then a long and painstaking preparation, and finally, a technical implementation of the idea. Usually, it takes at least a week to get ready. Search for the inspiring idea, purchase of thematic attributes, selection of a model, appropriate location, etc. All this for the perfect photo…

   Ginger hair shimmered like a cooper next to a fire. Her body was covered with tiny freckles, and any viewer would say that her pale skin reflected light like the moon. The model was professional, no doubt. It is felt immediately. Both the girl and the photographer are used to working together, so their duet is harmonious. She knew how attractive her body was, and every graceful pose proved it. Under the sight of the camera, the girl felt like a queen, with no shadow of embarrassment from her nakedness. 

  This time, the shooting took place at her home. Sunlight fell on the wide bed. It was difficult to style her silk hair, naughty curls raised up after every touch. The curves of her naked body froze in anticipation of the next click of the camera shutter. The photographer was a real master, speaking rarely, and his movements were confident and accurate. Years of practice made his hand's movements precise, like a jeweler’s. The ability to feel the beauty turned the mechanical process of photo shooting into a magical dance. Each shot was tastier than the last! The photographer was sincere in his love for the model, and he allowed himself to be completely absorbed in this feeling for an hour.  A photo without emotions is empty. Moreover, beauty is always in the eyes of the viewer, therefore without falling in love, even temporarily with a model, the picture will not be true. 

  The last photo…the last click of the shutter…was the last in her life.

START_PRO

    It was morning time when a ringing phone woke up the photographer. Conciseness wasn’t clear, he felt fatigue in the muscles and a sore throat. 6.45 a.m. is a bad time for serious conversation, so he put the phone on mute, turned away from it, and dived under a blanket. Adam was a middle-aged man with a typical appearance and atypical ambitions. The dark ginger stubble hadn’t been shaved for a week, and the chair was covered with tons of clothes. The lenses with many fingerprints lay in a large cardboard box just next to him. The man with green eyes was secretive. You would never understand what he really felt; his facial expressions were always monotony.

   The troubled sleep had never happened in his life. He didn't know about the existence of a conscience, and bad dreams dissolved in a second. Adam's slovenliness was successfully compensated by workaholism and perfectionism in his art. The phone kept vibrating on the edge of the snow-white curbstone for more than 10 minutes. Adam couldn't pretend he was still sleeping and began to experience inner anxiety. Rapidly he turned around, grabbed the phone, and tore out the lightning.
‟I'm listening…” – his hoarse voice was not ready for dialogue.
“Please don't hang up the phone. I must inform you…our conversation has been recorded. I'm Sara R., a journalist from the Daily Maily, and I have a couple of questions: how long have you known Elsa?” – the journalist spoke so fast that he couldn't put at least any words in her monologue.
“Where this strange question come from? Don't call me, I didn't give permission for the interview” – his voice finally became normal.
“Do you know that her body was found a few hours ago?” – Sarah began to raise the tone of her voice:
“… Do you hear me?”
“Yes, I am listening to you... but I will not give any comments.” – Adam dropped the call and put the phone into flight mode. Then he sat on the edge of his bed and began rubbing tired, full of, pain eyes. Searching for his battered glasses on the curbstone, he breathed hard. There was a slight pain in his chest, and Adam realized that he would not fall asleep again today.

   The other side of the city was already full of bustle. The cold morning was marred by the terrible news about the corpse of a beautiful, red-haired girl found in her own apartment. Presumably, the murder took place at about 2 a.m.

   Her short and bright life, full of perspectives and hopes, ended with a bullet in the face. The police couldn't find any motive or logic in what had happened. Elsa didn't have any debts or enemies, didn't gamble, didn't take drugs. The door in her apartment was open, but despite that, all valuable things stayed in their places. A laptop, phone, a tablet, and 3 professional cameras were taken by the police to analyze her social connections. It was clear that the police would be busy with this case for a very long time. But the answers everyone wanted to hear now...

   Max was driving a black Volkswagen GTi, the car he bought on credit, on the slippery road. Ice floes ran across the window and he had to look through them. He couldn’t waste even one minute because he needed to be faster than the police. After lighting a cigarette and opening the window, his fingers turned red in a second due to the frost. Max was tall. Typical brown-eyed handsome man with a long nose and thick dark chocolate hair. Thin fingers played with a lighted cigarette and moved it like a pendulum. It was his secret meditation which helped to keep mind calm. He had to find out the truth, find out everything first and achieve this goal at all costs. Morning traffic jams already took a place in the dark city and at the last second of the red light, Max rapidly moved forward. He drove with a certain purpose to Adam. The photographer was a famous person even in wide circles, so his address was easy to find.

   Adam lived in an old, gorgeous area of ​​the city. He bought a huge, snow-white apartment in the ancient building, but always lived alone. Very usual mass-market clothes, old sneakers and a bright, red Alfa Romeo Spider with a soft top, not new, but still attractive for those women, who don’t understand anything in expensive cars. He devoted all his life to work, so the luxurious apartment eventually turned into an ordinary bachelor hostel. Photo shootings happened every day, messages came constantly. All the models knew that even a short portfolio from Adam could change their life’s. Ladies came up with tricks and tried to get a chance for shooting, but the photographer was indifferent. He was not one of those who were easily charmed by shapes, so when he made a choice only his special preferences were important. Elsa was his favorite for the long time, but since recently, he began to notice how her inner fire disappearing from the frame and photos became more boring and mediocre.

   Adam had already finished his first cup of coffee and decided to do not have breakfast this morning; he began to pick up equipment for the work. On the way to the door, he noticed that had forgotten to comb his hair and put on a red, stretched sweater. Preparing for the shooting usually took about 15 minutes, although he was sloppy, all the necessary tools were always in one place. Adam put on brown shoes with old boot socks and suddenly jumped from the unexpected sound of the doorbell. The intercom screen showed a tall man in a jacket, with a kind smile on his face. 

Adam quickly opened the door, the guest stepped over the threshold and moved into the corridor.

– “Hey! I am here for a couple of minutes” ... – Max had already moved forward along the corridor and looked around inside the snow-white, half-empty apartment.

– “I'm not going to communicate with such a cad as you. I didn’t invite anyone, and you’re already inside my home. The dialogue will not work out for us.” – said Adam and stared at the floor. The shooting had to begin in 30 minutes.

– “I'm here not for rudeness. My name is Max, and I was hired by the parents of Elsa… your model who was killed yesterday, and with whom you had a long relationship. Therefore, don’t need to rush, just answer a couple of questions and go where you need to” – Max said and raised an eyebrow.

– “I have nothing to answer. I have nothing to do with this. On the way out, please.” – Adam reached the door.

– “Police will call you soon. Elsa's last tweet had a link to you. What time did you leave her yesterday?” – Max was still calm.

– “I am not going to discuss with you or anyone else such personal topics. I am a photographer and this is my job, nothing else is interesting to me.” – said Adam and opened the door.

– “You get used to flatterers who are following you and stealing everything you say for quotes. I don't care who you are, I don't care about your job. Behind all your activity I see only a tiny, greedy and cowardly man with shifting eyes. I can see your nature.” – Max increased the degree of dialogue, his face looked cold and serious.

The photographer came out of the entrance and went to his red Alfa, sorting out his workbags. Max stood near Adam, he knew for sure that this man hides something. At the last moment, he rushed to the photographer:

“Remember... you cannot get away from this, you cannot get away from yourself. Do you think you closed yourself from the world in your apartment and this behavior defends your name? There is something that you will not erase... even if you keep silent.” – Max couldn’t catch Adam's sight when he got into the car. The long day has already begun, frosty weather stepped back and gave a place for a nasty, light rain. The city seemed to be depressed, shrouded in darkness.

People, as usual on such days, behaved as strangers to each other and if a person died in the center of the street, everyone would pass by indifferently. These unpleasant circumstances only produced some difficulties for Max, who didn’t plan to give up. He knew that soon the police would take Adam under surveillance, and then he would definitely become unavailable for such dialogs.

  Max chased the photographer at a distance of several cars, like in noir detectives. In fact, there was no romanticism in this, but only dirty, unpleasant work. After a couple of intersections, the photographer drove into the courtyard, where one of the largest and most respectable studios in the city was located. Adam didn’t close the car, despite his usual habit to keep it safe, he took everything valuable with him and moved to the studio.

  Max stopped right at the exit around the corner and tried to catch the best moment for appearing. Snow started to fall instead of rain, Max felt how his head began to ache, there were analgesics in the glove box and Max swallowed two at once without drinking water. A couple of minutes later, he got out of the car, despite on his discreet outfit, his tall silhouette was easy to distinguish among the crowd. The front door of the building was open, the concierge didn’t even flinch when Max passed by him – the daily flow of people gave this man immunity to any sound. Near the stairs there was a glowing boards with studio numbers and those that were in work shined with a red light. The building had only three floors, but still, it was difficult for a disoriented person to find the right room. Max decided to go from top to bottom because the wet traces of different shoes led upward. Having climbed the steep and slippery steps to the third floor, he already began to think over his future speech, any word from Adam could change something, so he had to find the keywords.

  From different doors it was possible to hear the pleasant sounds of camera clicking and female laughter. In the creative studios, work didn’t stop 24 hours a day. Max decided to peer into each door, but before that, he took off the jacket and with a wet hand smoothed his hair and wiped his lips. In black golf, he also looked like a model.

Carefully opening the first door, he saw a naked brown-haired woman sitting on a chair. Her long legs and luscious hips could drive even women crazy. Lounge music played loudly and nobody paid attention to the sound of the doors. The young boy tried to behave professionally and avoided flirting with the model, he looked 20 years old…

My head was still in pain, the temples felt pressure. There was a mixed smell of tobacco and aromatic incense in the corridors, which added a slight dizziness to his head. Despite that, Max was moving along the corridors, listening to laughter. Many doors were closed, this fact made the situation more complicated. But one was open... a woman photographer and a mature lady worked there. Standing in semitones of twilight, the master tried to catch the passionate mood and melancholy of her model.

At the end of the dark corridor, which looked more like a tunnel, Max heard the familiar quiet voice of Adam... Max sneaked up unnoticed and looked into the doorway. A blond nymph was posing on the sofa. Sweet like sugar. The white skin contrasted with the hot pink blush. With excitement, pink spots were visible on her body, and her pale pink nipples were swollen and raised a light piece of fabric.

  Adam didn’t hesitate, tried on different lighting and dropped quite phrases, he was focused. He always took several cameras for shooting, a couple of digital and film ones. It turned out to be very difficult to choose the proper shooting angle, so most of the actions were performed by him exclusively for searching for the perfect angle, and the click of the camera sounded only a couple of times during the shooting. Glancing at his watch, Adam took the last camera out of the wardrobe and when he turned it on, the facial expression had changed in a second. Raising an eyebrow, he began to browse the gallery and totally forgot about his nymph. The pulsation of his eyes made him take off the glasses, grabbing them by the lenses.

– “Something happened?” – asked the model, her doll voice was as sweet as she was. Thin and sonorous at the same time.

– “I don’t know… I don’t understand…” Adam felt confused, looking at the camera screen.

She just nodded and lifted her chin.

– “I won't be able to work today,” – the photographer's voice went down to the lowest notes, something like that has never happened. Thoughts were in a mess, the skin started to look pale. Anyone could notice how his body began to move slightly from side to side, like a pendulum. Max watched what was happening and felt Adam's worries very well. It was so real and not veiled. On the screen, he saw something... that shocked him. Standing motionless for about 3 minutes, Max waited for this strange pause to break.

“I won't be able to work today... let's meet another day” – Adam said in a timid whisper.

  Seeing his confusion, the model just nodded and put on a purple robe, lying next to her. Max decided it was time to leave.

The photographer quickly began to collect equipment, and Max realized that it was time to leave quickly. Adam quickly packed his bags without any comments. The nymph couldn’t fasten her bra, and while stammering in her fast movements, broke the nail. The photographer hesitated and couldn’t find the jacket, the pale expression on his face gradually changed to a shameful blush.

– “I'll call you tomorrow.” – Model said quietly in her thin voice.

– “Okay.” – pulling on his jacket, answered Adam to himself.

  On the stairs the photographer realized there would be no more work today. He jumped over the last two steps and ran past the concierge, who was enthusiastically watching TV.

In a big city, local news was always routine: politics, scandals, accidents. But today was a special day. All channels and news portals were overwhelmed with facts about the murder of the red-haired model. As soon as everyone was interested in this information... the same details circulated on TV, neighbors who gave interviews shared their versions.

Everything is in the best traditions of a talk show. People love quests, and the media spread tons of hypotheses. On Facebook, everyone reposted posts full of sorrow, there were also those who were sure that the beautiful Elsa deserved such tragically end. The police had already called several close friends of the model, and Adam was next in line. The shocking news devoted to the murder of a model could only compete with a political race. There was a lot of debate and political shows during the pre-election time, and nothing could stop this dirty media engine. This year, two main competitors, Nicholas S. and Marion J., were fighting. Both looked like very sweet people, it seemed that they were about to leave for a monastery from their good deeds. 

Nicholas System Charitable Foundation "Come Back", as a main priority, chose to equip the army. He was a conservative person and lived in arms races and complexes. Nicholas was the personification of all the bureaucratic classic clichés. Blond with short stature and a large belly. Sometimes the buttons bounced off his shirt during debates, and this made people happy. Always sweaty with red cheeks and a little pig nose. It seemed that he had stepped out of the cartoons of the 50s. Despite on these facts, people supported him, due to his gift for finding their weakness. Charity also made a big contribution to his success. The goal was to enter the political system, and for it, he was ready to give his life. 

A very fragile woman opposed him, she was not like Nikolas, didn’t look like any clichés. High and slim, smart and joyful, Marion J. enchanted people with her calmness and friendliness. Blonde-haired lady with a neat ponytail, her blue eyes radiated credibility. She always preferred light colors. Her sophisticated style has been discussed at least once by everyone. From time to time, her daily routine photos appeared in popular magazines. Men admired her pearly smile and bewitching charm, while women were delighted with her feminist nature. She was not the type of person who likes to make the loud and noisy show. Her delicate timbre of the voice showed her pedagogical education – it was easily digestible and at the same time pleasant for perception.

A sweet woman with an innate oratorical gift, she could talk for hours, and it was impossible to stop listening to her. She knew what buttons to press on in public consciousness, and after Nikolas organized a charitable foundation, she opened her own “Right to Life” in support of sick children. This was her most defining act, thanks to this step, she got the sympathy of the majority. As a result, she was no longer particularly worried about the election, although she continued to participate in electoral discussions.

Max chased Adam, looking through the blizzard, which attacked the windshield of his car with large flakes. He realized that everything he needed was in that small black camera and while Max was thinking over his plan of stilling the camera, Adam put on the headphones in the car and answered the call. Over the past hour, he received several calls from the police. If at the beginning he easily ignored them, now… after he felt better – Adam realized that avoidance would only exacerbate his insecure situation. Most of all, he worried about his name, his career and future. Therefore, after the fifth call from the police department, he agreed to visit them tomorrow morning. Today he almost lost the time due to plenty of troubles. There was no Bluetooth in the car, and every time he had to pick up the phone and call back manually. The screen showed one more unknown subscriber and 3 missed calls.

Adam dialed and heard a familiar, thin and unpleasant voice. It was the same journalist, Sarah R., with whom he had a conversation recently. The main difficulty of communicating with journalists is that they always record conversations, and any rudeness or escaping from answering can lead to suspicion or disappointment of your fans. Controlling his emotions as much as possible, Adam continued the dialogue:

– “I am driving now, it is uncomfortable for me to discuss such topics... I can only say that tomorrow I am going to the police because the investigation has already begun. According to the law, I have no right to divulge anything to you.”

 – “Thanks for finding a couple of minutes. I just spoke with one of your models, she knew Elsa very well. Today she was at your shooting and told me you left without any explanation and behaved weird. Please comment on her words for our listeners, we are all waiting.” – Sarah finished her speech sarcastically.

 – “Listeners? Are you already working on the radio? ” – Adam's nervous tone of laughter was obvious.

 – “No, what are you... right now, we are live on YouTube and over 15,000 listeners are online. As I said – we are all waiting.” – the unkind intonation was replaced by a serious tone.

Adam hesitated, and Sarah felt this. It was the first scandal in the photographer's public life, and it couldn’t be finished so easy. During these seconds of silence, hundreds of answers came to his head, the sound of the engine and his nervous coughing was heard by everyone.

– “… Ahem… All my models know each other in some way. I don’t deny that many of them knew Elsa ... ahem ... We are all from the same swamp. My “strange” behavior, as you said...”

“Weird...”

– “Yeah… ahem… thanks. My “weird” behavior today can be explained by big pressure on me, dozens of calls and questions I have heard from early morning. I'm not a detective or a police officer. I'm just a photographer – this is my job and I do it.”

“Thank you for your attention to our channel, I hope we will meet with you soon for a longer interview. You can say a few words to our listeners!” – Sarah's voice sounded fervently and optimistic again.

“Hmm ... I don’t know how to speak beautifully, everything that I want to show I do through the camera, so I am grateful to each of my followers for supporting my work.” – the fear gradually went away, Adam almost calmed down. Rapidly, the connection was interrupted. By this time, he had almost arrived at the place.

The Küsse coffee shop was located very far from the center of the city. Both young lovers and married couples usually meet there. Each table was in a separate area behind the curtains. Quiet place with a classic German interior, where no one was noisy and was busy exclusively with his own business.

Adam didn’t park in front of the entrance, although there were plenty of empty seats. He drove into the depths of an old, half-ruined courtyard, where almost everything was covered with snow. Max kept his distance and decided to wait when the photographer would come out. The area looked very ordinary, the houses were old and fragile... it was difficult to imagine that he could work here. In the meantime, the weather was getting worse and the frost became insufferable. Max had to keep the heater working all the time, and the air inside the car was stifling. He wanted to leave this stuffy space even more, because felt very sick. Max opened the window a little and the car turned into the cold place in a couple of minutes.

Adam had already entered the central door of the café with a laptop and a camera around his neck. Max got out of the car and quickly ran to the door. The porch was slippery, and he flew about half a meter on it, but luckily didn’t fall down. He felt a cramp in his legs and slowly opened the door.

  It was very hot in the room, the heaters were working at full capacity, and the sweet smell of vanilla and baked buns surrounded a bunch of visitors. In the center of the hall there was one lovely girl-waiter who immediately suggested sitting in a cozy "gazebo". Max took off his jacket and ran a hand through his thick, brown hair.

She bent over to him and offered drinks. Max glanced at her. Light blond, fragile with ash-gray eyes, graceful clavicle were visible through an unbuttoned shirt. The slightly weathered hands were thin and elegant. “Why do such women work as waitresses?” – flashed in his head. 

Max ordered a latte and the sweet girl disappeared. He pushed one-half of the dark curtain at the side and easily scanned the room. The music was too intrusive and loud, although some kind of lounge was playing. It was necessary to understand exactly where Adam was sitting. He got up and quickly went to the bar, where the same girl was already making coffee for him. Apparently, there were no staff in the café at all.

– “Sweetie, may I ask you... turn down the music. I have a strong headache”, – Max smiled and gave her 10 euros.

His snow-white smile drove many women crazy. He always treated them with slight disdain, and this attitude brought him even more success. The waitress took the money, gave a charming smile and reduced the music to a minimum. He returned to his seat and continued to listen to every sound of the small coffee shop. “Sweetie” brought a latte with a small meringue.

At that moment, Adam came out and shuffled very close to Max in the direction of the toilet. It was a chance. Max pushed the girl away and some milk spilled onto the brown, shabby table. The curtain of the photographer's gazebo was open, there was no one inside. Just a laptop and a camera on the table. Max quickly ran up, took the camera and very carefully pulled out the memory card, holding his breath. This was not the first time he had done such things, but for some reason today he had a slight tremor in his hands. After quickly returning to the table, Max drank a large glass of latte in several gulps, holding the card tightly between his fingers. He remembered the photographer's reaction very clear: confusion and fear. Whatever it was, Max was now the owner of the situation. Adam, on the contrary, became more vulnerable and, probably, was ready to admit his guilt.

The laptop was in the car, so there was no sense to staying in the coffee shop. Max put on his dark jacket and threw the meringue into his mouth, it was the freshest piece, didn't even crunch. Beneath the meringue was a small note from the waitress with a phone number. Max smiled a little, he put the note in his pocket and went to the exit. The waitress was no longer in the hall.

  There was an old laptop in the car, and he decided to check the memory card immediately. Falling into the driver's seat, Max first found in his inner pocket a crumpled pack of cigarettes – took one of them and made a very deep breath of thick smoke, then opened the laptop with his left hand. 

The car started to work with an unpleasant knock under the hood. Max inserted a memory card into his laptop and waited when the gallery window would appear. The old computer hummed and worked really slowly. Finally, a small window was displayed, one click and the whole screen was littered with photos of the naked Elsa... These were not her classic model pictures, they were alive and different: naked, selfies, in a country house, in the pool, with a friend and... a video with Adam. 

The photographer had always preferred to stay on the other side of the lens… it was evening about half a year ago. Naked, Elsa lay on a white, crumpled bed with her legs wide apart. Her long hair covered her chest and shoulders, she was literally wrapped in them. Like a butterfly chrysalis that dreamed of breaking free in sexual ecstasy. Only Adam's heavy breathing was possible to hear on the recording. He put his hand along her hip and grabbed tightly. Elsa began to masturbate with her long fingers, her soft moans impressed much more than louder screams.

She slowly put her fingers into herself, and Adam silently filmed what was happening. Her face flushed with a soft pink blush, and her body began to tremble. He filmed everything and Elsa was very artistic. After the first orgasm, her back arched and pressed her hips tightly. Adam bent down with the camera and pulled aside Elsa’s knee. He put the camera on her stomach and said quietly: “Be careful, don't drop it”. The recording continued, now the shooting was only from one angle. The camera moved with her breathing and only captured the trembling chest... Hard pink nipples jumped up and down and although Elsa tried to stabilize the camera on herself, nothing came of it. Adam bent over her pussy and slowly licked her labia in one movement. They were so juicy and wet, he swallowed her gently like a peach. Her moans became louder. If you heard them from the side, you would think that the girl is crying. Finally, the camera fell and the last thing that was visible on the recording was a piece of wall with pale yellow wallpaper.

Anger grows up inside Max, he tightened cheekbones with nervousness. It's impossible to forgive the one who took her life, her youth and beauty. Adam caused even more disgust for himself with his coldness and indifference to Elsa. He lowered the glass, took a note from the waitress out of his pocket, then crumpled it up with one hand and threw it on the fluffy snow.

  He was staring ahead, into emptiness. A passing black Mercedes brought him back to reality. He did not stop far from him and a tall woman in a warm sky-colored coat and a black scarf on her head got out of the car. He saw only part of her face, but immediately recognized her... it was that same Marion J…Nicholas S ran after her, quickly moving his short and fat legs. Their driver turned off the engine and stayed inside. What are all these people doing in a place like this?

  For about an hour, Max sat in the car and waited for someone to appear. There was only one cigarette in the pack, and sunset was approaching. He opened the door and began to search with a flashlight from the phone for the note with the phone number. He found it on the snow exactly in the same place where he threw it. He picked it up and gently unrolled it with his fingers. The ink was smeared, but the number was possible to read. He called her:

– “Good evening, Sweetie ... We saw each other just an hour ago.” – Max desperately tried to imitate interest.

“How nice that you called so quickly.” – Her voice was soft and gentle, the same as her face.

“I wanted to invite you to dinner tomorrow, but there is one condition.” – Such offers have always attracted the interest of young women.

“I wonder what condition do you mean?”

“I'm kidding ... no conditions, one small request. Recently, two people came into a café... did they sit down at the table together?” – Max asked tenderly.

– “They both sat down at the table with a man in glasses...” – the waitress said, covering the phone with her hand.

– “Thank you, I'll call you tomorrow.” – Max sharply cut off the dialogue, without saying “goodbye” to his lady.

  It became completely dark outside, the snow stopped falling. A strong, sharp wind appeared. A sore throat together with a morning headache were exhausting. Max started to get sick. Breathing became hot, joints filled with pain, but nothing of this mattered.

He had to finish what he started. Find something common between all these facts. About 3 hours, he spent in the car, at some point he fell asleep. He could hear voices and cars passing by indistinctly. His legs were numb, his body twitched with sharp nervous movements, preventing him from falling asleep deeply. He tried to overcome his tiredness and watched the door.

  The door opened, Marion and Nicholas got out together and called for the car.

Max once again recognized her face through the light of the night lanterns, it was definitely her. Although his car was pretty far, Marion glanced at him for just a second.

  Max waited for the Mercedes to hide in the dim light of the lanterns. The throat began to ache strongly, and nausea appeared. He reminisced that he had not eaten anything all day. He felt sorry for Elsa, sorry for her beauty. It’s a pity that someone decided to steal it for himself. Now only photos remained. Max felt the clothes on his skin more and more, the temperature rose. The eyes began to ache. He felt fatigue very often, especially recently.

Insomnia and headaches became a habit. Sleepiness after sleepless nights was a permanent state of mind. Every morning, after 3–4 hours of sleep, Max took a shower and “made a face” – as he liked to say. There were always a lot of beauty products and patches in the bathroom. Once he also tried to earn money as a model, but gave up after the first refusals. After several months of depression, he decided to leave attempts to earn money with his "face" and just take care of it. This compromise represented his narcissistic nature in the clearest way. Sometimes he read about metro sexuality in articles, tried to find the reasons for his loneliness. He had never loved anyone; however, he could perfectly support this illusion.

It didn’t bother him a lot, it was just curious to know why he was different from other people. This was probably the only thing they had in common with Adam.

  That evening, Max, despite his disgusting body condition, was determined to see everything till the end. He ate several more pills against headache; put them in his mouth with one move, as usual, without drinking water. Suddenly, the headlights of Adam's car hit his eyes. The photographer drove out of the yard, and it was clearly visible how he inserted the headphones into his ear.

A minute later, Max chased him.

  Adam's screen again showed a few missed calls; the flight mode on the iPhone was permanent in his life. He didn’t like loud noise and bustle, but always dreamed, made plans and ignored everything that was happening around. Despite his creative profession, he was always very rational. He had many women, met with them when he was in the appropriate mood, but unfortunately, it rarely visited him. Elsa, like many others, showed sympathy for him. She was never honest enough for showing this interest.

... Apparently, because of fear to scare him away. Therefore, everything was limited to silly jokes and slight excitement from nude filming. Adam always felt annoyed by positive and loud women. This joyful attitude created a sharp contrast with his pragmatism, in simple language – didn’t excite. Laughter and fun were not sexy, he would never feel interest in such a woman. He was always attracted to the cold, earthly and silent. Every day, Adam was called on dates. In his youth, he could intelligently refuse or simply endlessly postpone the meeting, but with age this need disappeared and was replaced by total ignorance.

The same thing happened on that cold, disgusting evening. Three missed messages from different models and one SMS from Sarah R.:

“Good evening, Adam. I wanted to invite you for an interview tomorrow at any time.

This will take about an hour. Questions only about your creativity, I promise)

Call me.

Sara R.”

Adam hesitated for a second, but eventually dialed the number. Her show was very popular, therefore despite the level of stress, many guests agreed to visit it. Everyone wanted to get a piece of public attention.

“Hello Sarah. I would like to discuss the interview in advance. You must promise me that you will abstain from provocations; in this case I am all yours.” – Adam said in a tired voice.

“I guarantee it to you. It was my old plan to call you. What kind of questions you would like to discuss? I will prepare everything in the best way.” – The journalist asked quietly and professionally.

“Hmm… ask me about my exhibition next week, it might be interesting…” – Adam's voice became happier for a second.

“Are you going to organize such an event despite the recent murder?” – Sarah asked in amazement.

“Yes… this is my job. By the way, let's agree about 4. It would be a perfect time.”

“No problem, Adam, if it is comfortable for you. I'll call you a little later for confirmation.” – the network began to disappear, her last phrase he didn’t hear.

  Confident in his tomorrow's success, the photographer turned into the industrial zone. The dark streets were as depressing as possible, only a couple of lanterns worked in the entire area. It was impossible to meet even one person. In a minute, the heavy falling snow turned into a blizzard, which paralyzed activity on the road.

Photophobia began to disturb more and more – a clear sign of high fever. The glare of the headlights hurt his eyes and the pain became intensive. He had to hold on. Max's car was difficult to hear, the local radio wave worked. Political advertisement between songs, forced to feel nausea. And then again...:

“The Right to Life Charitable Foundation” gave another child a chance for a happy life...

Max turned off the sound. How could be such serious people connected to the photographer? What might they have in common? The fact that Marion was together with her main opponent, Nikolas, didn’t surprise at all. This only confirmed Max's theory that all political battles are just a thoughtful spectacle. In real life, such people drink coffee together and agree on mutually beneficial deals, it can even contain some romantic.

  Adam stopped near a large pavilion where it was easy to see light. All of this made Max to feel more nervous. The darkness, the pavilion... The wind was getting stronger, and the snow again crackled on the windshield. He stopped right next to the main entrance. The curbs were completely covered with snow.

Adam got out of the car, hung a camera on himself. His snow-white skin burned from frost, his cheeks immediately became red. He bent down for taking a laptop from the backseat; the back was very visible. Adam wore things for at least 5 years and in most cases, they didn’t fit him. He closed the car, made a couple of steps and knocked on the shabby metal door twice.

  Max turned off the headlights and engine. He watched the bustle of the photographer, then quietly left without closing the door because it didn’t want to produce any sound. As soon as the creak of the lock of the old door was possible to hear, Max shouted as loud as he could: 

“Stop!”

He realized that he would wait for him for several hours, but obviously, he didn’t have the strength for this. The temperature was higher than 38 C, and the only thing he wanted at those moments was to get money and go home to sleep.

  Adam turned around and flinched, Max ran straight at him, looking into his eyes. The photographer took a couple of frightened steps back. He was not a conflict person, and such stresses usually caused a panic attack. Max was taller, so he looked down at Adam, grabbing the collar of his jacket. 

“How do you explain her photos on your memory card?!” – Max pulled him up, the seam of his jacket started to crack.

"Um ... how?" What photos? I ... don't know anything.” – Adam whispered.

“So ... either we solve this issue here and now, or I sell this information to all the media in the country. The fact that this is your memory card will be visible on the security cameras in the coffee shop.” – Max pulled him higher, while the photographer closed his eyes from fear of an occasional punch.

“Ahem… ahem… well, I'll give it all. No need to call anywhere, please... ahem. I have money.”

Max dropped him down. From adrenaline, pain was replaced by joy, a wave of energy ran through the body and added strength. In 10 seconds, it was necessary to formulate the demanding and conditions. There was chaos in his head. Take money from the person who is the first suspect in the murder? Why not ... Max was never ambitious. This would solve many of his problems. Most of all, he just wanted to get away from this eternal darkness, cold and debt. Removed old skin from himself and felt like a different person. At least not for a long time to forget this city, the news and this damned hangar. All melancholic thoughts he quickly threw away, like annoying flies. A cold wind with snow blew through the collar of the jacket and gave him a feeling of freshness.

“20,000 euros in cash, and we will never see each other again.” – Max rubbed his chapped lower lip.

“This is all my savings... ahem... I recently bought an apartment... ahem. Exhibitions have not finished yet... that's all I have. Let's at least 15, you will not sell information for such an amount?” – Adam took a step back and, despite his fear, decided to bargain a little.

– “18 and I smash your brazen face. It will give me the smallest satisfaction.” – Max's eyes sparkled wildly. It was obvious that he was not joking.

“Okay, okay… ahem… only tomorrow, I don’t have that kind of cash.” – despite the winter frost, Adam's forehead was covered with sweat.

– “You know that I will find you... Deadline is tomorrow afternoon.” – Max's voice sounded lower and lower. The rude conversation was similar to cheap American movies, only in this case they both wanted to leave quickly.

“Well, um... tomorrow one of my models will come and bring everything ... um ... write me the address. But will you give me the card? Is this all fair?” – Adam began to talk a little louder.

 – “To be honest ... I want to get out of here.” – Max stepped away from the photographer and walked to his car, looking around nervously.

Adam felt paralyzed, thin flakes of snow were falling on his beard and immediately melted. He didn’t have time to understand how he trapped in such a situation. Unsociable, non-conflict... got into a big problem. The only hope was Max's promise, although it was funny. Will an unfamiliar, sneaky person tell the truth? Will he give him the card? Will he multiply it?

A difficult situation, although Max's sickly appearance brought a confidence that he was honest, it was possible to believe in his frankness. Adam waited a little and knocked on the metal door several times, suddenly somebody opened it for him.

  Max shouted from the car:

 – “I'll send an SMS!” – and exhausted, pulled the open door.

  Adam stood in the darkness near the shabby door and watched how the car moved away. Max realized that the photographer was a nervous and selfish person.

Highly unlikely that he will be able to lie tomorrow, too high risk of losing a good name. Adam understood the price of popularity very well, he dreamed about glory and the world's admiration. Brawlers and freaks were inferior to him, they are not really popular... they are nobody, and society will throw them away very fast. For the photographer, the main fear was to mix his name with any scandals, to take the viewer away from the main thing – to become a media prostitute or even worse, a blogger.

  Max quickly drove to the house; it was a miracle that he didn’t get into an accident. He hardly kept his eyes open, the fever was growing, and his stomach was full of pain. Entering his rented apartment, he took off his jacket, golf and jeans right in the hallway. Max threw his things sloppily on the floor and went to the bath ...turned on the hot water and began to wash his face nervously... the water was getting hotter until it became almost boiling. He felt burning in his hands because of the water, but still made additional movements, and then ran his wet hands several times through his hair.

Looking at the reflection, Max saw a pale face with red, chapped lips. His back ached, and he wanted to lie down as fast as it was possible, but the stomach would not have allowed to rest, it spasms grew more and more, so Max decided to cook at least "quick" oatmeal.

  The Chinese plastic teapot was boiling while he poured one bag of porridge into a mug and added more water than needed. His mind was already far away from this place, somewhere on the shore of the island. After eating a couple of spoons, he went to his crumpled jacket and took an iPhone to text the photographer.

Texted the address in one sentence, he ate three more spoons of oatmeal, which looked like soup, and went with the phone to the only room in the apartment. Typical bachelor hole. The room had a large bed, a small wardrobe, a desk, and an old office chair. In some places, the wallpaper began to recede, but Max didn’t care at all.

  It was cool in the apartment, and he pulled on two warm blankets. As soon as his head touched the pillow, he instantly fell into a deep sleep. Max fell asleep feeling completely satisfied and calm for the first time in a long time.

There were no dreams, only the anticipation of a reward for the stress he experienced. In his sleep, he coughed a little, his nose was stuffed up. He bent his legs and slept in blankets covered with his head in the fatal position. This was one of the few nights when he didn’t wake up from extraneous sounds or bad dreams.

  Max usually woke up at 8 am. He had breakfast, blasting his abs, jumping rope and made masks for his face. Only after this morning routine he started to work. It was always important for him don't break the course of actions repeated many times. A permanent schedule developed for many years. But this morning, he woke up from the doorbell ...

The clock in the room showed 10:05. He surprisingly flinched, picked up the phone – it was empty. The doorbell call was very intrusive. Max jumped up and put on an old, blue robe that had hung on the back of the chair for a week. Walking on the cold floor, he looked into the intercom. On the screen, he noticed a cute little brown-haired woman in a jacket with a thick fur collar. Max tried the handle and realized that he had slept all night with an unlocked door. The woman entered:

“I woke you up, as I can see. Sorry, Adam asked me to bring you a package, take...” – the girl's face shone with a smile, she had no idea what was in the package.

“Thank you, pretty. I'm already awake...” – Max carefully took the package.

“I need to take some card from you…” – the beauty said, smiling, flapping her long, painted eyelashes.

“Yes ... a second” – Max began to search in the pockets of his jacket lying on the floor. The girl was a little embarrassed, a strange situation. On the second try, he found it in his inner pocket and gave it to the girl with the words: – “Thank you.”

  The girl took the card, smiled adorable and turned to the door.

Max went to the kitchen. He pressed the button of the kettle, sat down on a chair and cut the black bag with the first short knife that came across. There really was money, packed neatly. He turned the bag over and threw everything on the table. Counting the money, he exclaimed joyfully. It was clear that such an amount of money would not change life. But, for him, that was the starting point. The main thing was his opportunity to leave, although he had one more thing to do... he quickly drowned out any thoughts about him. It didn't matter anymore, everything didn't matter...

The amount was accurate, no cheating. Max decided to make himself a coffee with lemon due to such occasion. The cold didn’t bother him so much, he didn’t feel the temperature, only the throat was burning from the inside. Coffee was ready in 10 minutes. He poured coffee in a large, white cup and decided to take the cigarette from his pocket. The jacket was still on the floor. The cigarette was broken, so he had to break it in two halves.

  The kitchen step by step was filling up with smoke. Max was happy and calm. In complete silence... and absolute relaxation. Plans for the future captured all his thoughts. Max raised his legs and reached his jacket lying on the floor, holding a cigarette in his teeth.

Finding yesterday's note with the waitress's number at the bottom of his pocket, he carefully unfolded it and finally hung his jacket and jeans on a hook. He put a cigarette in yesterday's mug with half-eaten porridge and went to look for a telephone. He sat down on a chair again, hesitated a little in his thoughts, and dialed the number. At the same time, the doorbell rang...

  Max quickly dropped the call, put the money back in the black bag, and left it behind the curtain on the kitchen sill. The call was getting more and more insistent. He tied a robe, turned on the intercom and froze in complete shock. On the other side was the well-known Marion J.

He carefully opened the door, which was still unlocked.

  Marion came and looked at Max in total silence. She was insanely cute in a long powdery coat with a beige suit, and pointed stiletto heels with milky color. Then Max caught himself thinking that he hadn’t even taken a shower today, which made him feel uncomfortable.

– “I didn't think we knew each other.” – Max said loudly, trying to make an awkward joke.

“We don’t know each other, dear. I took your contact because I need to find out something...” – Marion narrowed her foxy eyes.

“You know ... I don't want to get into anything now, I wanted to go on vacation.” – He said timidly.

“I am sure after working for me, you would have enough money for a new apartment. I appreciate my people and those who work well. Moreover, this is a serious matter.” – Marion moved into the kitchen without taking off her shoes or even taking off her coat.

  Max followed her and there was a feeling that he was her guest. Her strong energy filled the entire space. She carefully sat on the chair and crossed her legs. Marion noticed the mess on the table and looked around the kitchen. Max began to clear the space. The note with the waitress's number was right in front of her.

“What's this?” Asked Marion in a low voice.

“Uh… just rubbish.” – He swiped the note with all the other crumbs off the table and threw it into the trash bin.

“May I offer you some coffee? I just prepared it... if you like coffee with lemon, of course.” Max asked and looked straight in her eyes.

“Why not ... I love everything unusual.”

  Almost spilling coffee, Max put the cup on the table. Marion was beautiful even at this time of day. And although she was not young, her inexplicable warm magnetism attracted everyone. She took a sip, a nude lipstick stamped on the mug. It was difficult to tell if she liked the coffee or not.

Finally, she began to tell about the main reason for her visit... It was a fifteen-minute monologue, in which it was not possible to add any comment. She didn’t ask, but rather commanded what to do. She would not be a tolerant to refusal, and Max had to listen as if hypnotized. Towards the end of her story, he caught himself thinking that the matter of her visit was a little strange. He began to wake up a little and seemed to come out of a trance. Marion asked him to steal some papers from Nicholas, told that his fund was created only for money laundering and many more strange facts.

Why would such a famous woman, who knew the completely political “kitchen” from the inside, come to the edge of the city to ask for the help of an amateur detective? Max glanced at the empty pack of cigarettes, and Marion reached into the pocket of her fur coat.

“Should I buy you?” – holding out a pack of cigarettes, she asked.

“I will not refuse;” – Max pulled out one cigarette and moved his hand to the windowsill for a lighter. After lighting a cigarette and taking a deep breath, he asked: “Won't you keep me company?”

“I gave up smoking yesterday.” – Marion said, changing her tone to a quiet

  She kept talking, mostly about nothing. About politics, about elections, about how many people want to use her name, although she tried to do everything honestly, unlike many. Suddenly, Max coughed, simultaneously trying to apologize. He ran to the sink and started drinking water straight from the tap. The cough only became more intensive, his eyes began to darken, and the back of his head covered a cold sweat. He held on to the sink with both hands and could not say a word, only wheezed heavily.

“I see you don’t feel good. You have spent a lot of time outside in cold weather.” – it happens. “It’s seems you need to lie down.”

He closed his eyes and slowly plunged into darkness. Through the pain and convulsions, he heard someone entering a house and through the veil, he could see a man in a cap. In the distance, Max heard the clatter of Marion's heels. What was he thinking about at that moment? That he would never go to the ocean? About not talking to the waitress? Or why did they this to him? Although, Max did not think about the last question if only because it was his fake name.

Hearing his iPhone ring for the last time, his heart stopped. She was cute… those waitress ...

THREE DAYS BEFORE...

Elsa was frivolous and had an easy attitude to all matters, even connected with her work. Probably, lack of concentration and infantilize obstructed her career. A cheerful, energetic and procrastinating girl he used as a desirable object for men. Her modeling career began as suddenly as her life ended. Someone recommended her to one photographer, then to another, and by the end of the month, she had a portfolio, although with low-quality pictures. Chip shots, a few nudity photos bordering on pornography... all for paying the bills. She was not sensitive; that was her strong side.

About Adam, she got information from one of the models, whose career went uphill just after his photo shoots. Because everyone knew if Adam took a few pictures of the girl, it meant that there was something special in her. Even some modeling agencies listened to his choice. He really had exquisite taste. He always chose tall, slender and long-haired. Any tuning was disgusting and took long hours of retouching.

  Elsa wrote to him on Instagram for about a month. She sent all the photos she had, begged for a meeting. After a long silence, she changed her tactics a little and began to idolize his creative skills, which made his style so recognizable. When hope was almost at zero, she wrote:

It is a pity that I cannot interest you. It would be a great honor for me to work with you. And a reason for pride. Maybe you will agree for commercial shooting. Write your price, I am ready for anything.

After a couple of days, she finally saw the long-awaited “hello”.

He worked really as a professional of high-class and never wasted time; all empty conversations chased the goal of relaxing the model. It is unlikely that he was interested in someone. They quickly found a common language, for this was enough to do what he said. 

A couple of times in his life, Adam organized random photo shootings, after all, posing was definitely the same skill as shooting and not all models accomplish this task perfectly. Elsa had obvious talent, and although she was young and inexperienced at posing, she had a good sense of the camera and knew her best sides. Adam gently called her Bird. Because of her high emotionality and fuss.

He evoked certain feelings in her, it was difficult to call “love”... rather, just accumulated admiration that couldn’t find a way out. It’s easy to get confused among these feelings. She had huge debts at the very beginning, but the more she worked with Adam, the more job offers she received.

  Three days before her murder, there was another shooting. On that day, Adam wanted to take a series of casual photos in bed, showed how she was playing with her luxurious ginger hair. All this happened in her apartment, on a large bed with a thin green blanket. The evening was very usual, and the work went well before one of his cameras ran out of charge.

Adam felt displeased and put the camera to charge at the nearest socket, then took another one for work. Elsa's thoughts were far away, she kept thinking about how to correctly tell him about her sympathy, how to invite him on a date, but couldn’t find the right words. They spent time at his events several times, but it meant nothing to him. Their one-time sex for some reason, made the distance between them bigger, and she felt how Adam slowly lost interest in her. With any scenario in her head, he ran away from her apartment in horror, and then didn’t respond to messages. That is why she decided to just keep quiet. Let everything stay without changes.

His iPhone was on the chair next to the mirror and flashed endlessly with bright signals. The first 30 minutes, he successfully ignored it, but then he suspected something serious. Adam waved Elsa from top to bottom, in their language it meant relax, then took the phone and went out into the corridor. Elsa, lying on the bed, heard a low female voice from the mobile phone, and short answers of Adam. Then he returned to the bedroom and began to collect cameras.

“Don’t be upset, Bird, the day after tomorrow we will finish shooting. I have to go, I'm sorry.”

“Please don't forget about me.” – said Elsa with her charming smile. 

She put on a white silk robe, which was a little electrified by her naughty hair and stuck to the back. Adam put on his jacket, and she opened the tight lock with three turns. When he was leaving the apartment, Adam smiled and said “good bye”. Elsa locked the door. After returning to the room, she took off her robe. She liked to walk naked. She sat on the bed with her legs and looked at the laptop. Suddenly, she noticed one of the cameras that Adam forgot in the room. With childish curiosity, she took it and opened the gallery.

There were last photos of her. For some reason, they were a little worse than usual, the extra 3 kg were clearly visible and Elsa vowed to herself to go on a diet. She sat down on the bed and began to scroll further... So many mediocre girls, faceless, flat… much worse than her. She checked the frames one by one until the pictures turned black and white. They were completely different from his classic works. A strange shabby room with a dim lamp and a naked woman in a leather mask. She was wearing a harness and high heels. These pictures were definitely not art, it were total vulgarity. The model didn’t cover intimate areas as usual. The chest was clearly visible, the legs were wide apart. It was impossible not to notice her vulgar shapes.

  In the third photo, she was already without a mask, standing on all fours…Elsa's face froze in shock. She recognized her. This was Marion J., for sure.

Elsa kept scrolling further, all doubts disappeared. The central political person of this city turned out to be a simple pervert. “Oh, you slut” – Elsa whispered softly. Adam didn’t deny any work, he never let money passed by and skillfully adjusted his talent to any circumstances.

  Elsa took the phone and quickly dialed her lover, Michael. Among their common interests were sex and the thirst for easy money. They were both beautiful, young and endlessly greedy. It is a pity that there was no love between them, they were much too similar to each other. They met about a year ago in a bar, when he came up to her and said: “hello, Sweetie”. 

He was tall, very handsome, seductive and arrogant. He liked to introduce himself by different names. Alex, Leo, Max were the holy trinity of his favorites, although his name was Michael according to his passport. Perhaps he was hiding from someone or simply suffered from a pathological desire to deceive and always easy communicate with girls. 

She told him everything, because felt a perspective in her unexpected find. During the conversation, Michael was laconic and offered to meet tomorrow. As soon as Elsa finished talking, the doorbell rang. She felt how pressure rose and panic became obvious. She had to make a decision. Under the bed, together with the trash, lay her old camera and the doorbell rang intrusively, at this moment she decided to change memory cards. There was a glass of water on the floor net to the bed, she poured it on her chest, put on a robe, and put Adam's camera back on charging. Opening the heavy door, she made a surprised face:

“I was in the shower, something happened?” – Adam stood in front of her with red cheeks and heavy breath. It was clear that he ran up the stairs.

“I forgot my camera, Bird... bring it to me.” – exhausted, tenderly, said Adam.

Elsa smiled and tried to hide a tremor in her hands, she brought his camera back. Adam thanked her and ran downstairs in a hurry. She just hoped that Adam would not turn the camera today.

  The next day, she and Michael looked at the photos and discussed the blackmail plan. There were many options: to print and drop the pictures secretly to Marion J, Michael could introduce himself as a courier. Alternatively, try the role of a detective and earn money with Marion for information about the blackmailer. All his versions led to the fact that he would take the card. Elsa didn't like it. She knew that he would leave her at any moment just to make money on his own. Their meeting ended with a conflict, eventually Michael put his hands thought his hair and left in a bad mood.

  Elsa returned home and didn’t speak to anyone all day. She thought over how to carry out this plan alone. Long hours of reflection, there was no need to call Michael, he could ask for money... She went to the main page "Right to Life" on the internet, where she assured that all mail was personally responded to by Marion J. Then, closer to night, she decided to write a letter from the newly registered mailbox and attached a photo:

“Good evening, I know how this letter will upset you, but I think you don't want problems. I don’t feel any hate to you personally, I just want to come to an agreement. I'll send you my number later.”

Falling asleep that night, Elsa looked forward to negotiations, thought about how much she might get. Unfortunately, her limited mind and narrow way of thinking played a bad game with her. A day later, after the last photo shooting with Adam, she would die.

  Marion J. was an overbearing woman, and everyone feared and respected her. She would never show any dirt for no reason, but if the reason were serious, she would burn everything around. When people talk about authority, they usually don’t realize the seriousness of its scale. Power loses its charm if it is not abused. Who is a domineering person? The one who keeps everything under control, and it is better to stay away from competitions with such a person because you will always lose. Marion had connections everywhere: in the police, in the courts, witnesses were bought and sold. But she never used her power madly, everything was planned, and she would never take an emotional, useless step.

  That night the doorbell rang, Elsa didn’t sleep and quickly stood up. She didn’t have an intercom; So she waited when on the other side somebody introduced himself as a policeman. She opened the door and saw a short, thin man in a mustard-colored cap. She was very frightened by his cold, empty eyes, and she instinctively felt like a victim. Elsa was numb and afraid to move, this man smelled dangerous even with his hands behind his back. He stepped over the threshold, closed the door, and raised his left hand… Elsa saw a gun with a silencer. The man grabbed her by the neck with his right hand, but didn’t squeeze. Putting a gun to her temple, he quietly asked with an absolute poker face: where did she hide the photos? Elsa began to choke with panic; she realized that it would not be easy to get out. 

She just pointed her finger at the switched laptop lying on the blanket. The man asked her to lie on the bed and not move. “If I hear from you even a sound, you are dead” – he said in a whisper with an arrogance. The gun was still in his hand; he sat down in a chair and put the laptop on his knees. After about 3 minutes, the man took out the card, put in the pocket of his old jeans and closed the laptop. He sat down, relaxed in a chair and sniffed.

– “That’s all?” – suppressing hysterical shortness of breath, asked the model.

“Yes…” the man in the cap shut his lips and suddenly shot her in the face.

  The green bedspread became burgundy every second, more and more.

  A man in a cap left the apartment with a completely empty soul. He didn’t feel empathy for anyone, but simply did his job as a machine. Having stepped over the threshold, he left the apartment door opened and silently went downstairs. At about 5 am an old neighbor from the upper floor, or to be precise – his dog, found her. On the way down, the dog smelled something and moved to the open door. Later, the police will talk with all the neighbors and write down in the protocol that they all slept and didn’t hear anything, and the old woman who lives next door is insane.

  Marion left Michael's apartment with complete peace in her heart. She knew from the very beginning who he was and what he could do in theory. Adam told her that he gave Michael the money because the blackmailer attacked him, but Marion didn’t say a word to him. 

An hour later, Marion was at the new location for the shooting. Today she was a model again. It was very cold in the shabby hangar, and there were heaters around. Marion did her hair with a fleece for a very long time. Two knocks on the door... a man in a cap opened the creaking door. Adam arrived with all the cameras and in a good mood. Smiling sincerely, he said “hello” and began to expose the lights. Then Marion drew his attention to a small sofa next to him, on which was a black bag with money.

“This is yours...” – Adam felt an incredible emotional orgasm. Marion had sincere sympathy for him.

“Thank you very much... you know, since now, I will take photos of you for free. You solved so many of my problems. Especially with the police today.” – First time on the face of Adam was possible to see the real joy.

“No, I'll pay. There is no enthusiasm for free work”. – She said with humor.

  Adam continued to adjust the light when Marion came close to his back and lightly touched his neck. The photographer didn’t expect such close contact and was embarrassed.

“This is also yours.” – Marion opened her hand, there was a memory card in her palm. – “I appreciate my people, so don’t upset me anymore.” – Her tone was extremely serious.

  Adam swallowed nervously and said:

“Never again… ahem… thanks.”

The shooting started and took over an hour. Today she was completely naked with voluminous hair and dark lipstick.

  On the way back in his red Alfa Romeo, Adam suddenly understood everything. Realized in what trap he fell, what a terrible story he was dragged into. Unexpectedly for himself, he reminisced Michael's phrase: “There is something that you will not erase anymore”, – he heard Michaels voice in his memory. Since now, he can’t refuse Marion. He finally became “her man”. After thinking about this for about 10 minutes, he quickly throws away the annoying thoughts. The phone was calling, it was Sarah R. He didn’t even have time to say hello, Sarah already started to chat:

– “Good afternoon, Adam! Do you remember that we have an interview in 2 hours? How are you?” – She asked in a cheerful manner.

“What are you… of course I haven't forgotten. I will be in time. Everything is great. – The word “everything” meant the permanent state of Adam's mind.

“I am not recording this conversation. I have a special offer for you”... – Sarah began to behave as a sneaky fox.

“What is it?” – The photographer asked with interest.

– “Everyone knows that you are the last one who took pictures of Elsa. Can you sell these sources to our agency? We'll pay a good money.” – Adam started to get used to her strange voice and questions.

 He felt his neck stiff and moved his head from side to side until heard a crunch.

 – “Hello ... can you hear me?” – interrupting a pause, asked Sarah.

“Yes, I will sell.” – Adam answered confidently with a bit of sadness.

“For sure? Then please come to the office earlier. We need to discuss the conditions”. – There was more and more joy in Sarah's voice.

– “Of course, I am a photographer and this is my job. I will come.” – Adam accepted the challenge, continuing to look forward at the icy road.

The snow stopped falling and for the first time the sun came out. Adam stood at the traffic light and again felt the pain in his eyes. Rubbing his eyes, without taking off the glasses, he began to think about how to organize the comfortable schedule for next week, how to prepare an exhibition, how to find time for many meetings.

  However, one displaced all these thoughts: “I wonder if I can sleep today?”

Ви коли-небудь фотографували оголену жінку? Про що ви думали тоді? Про її красиве тіло, про збудження? Про те, що цей унікальний момент назавжди залишиться в пам'яті й обезсмертить божественне тіло? А може про те, що через багато років, дивлячись на фото, ви відчуєте приємну ностальгію? Таке почуття могло викликати сльози у дорослого чоловіка, подарувати йому відчуття, що він – творець.

Романтичні стереотипи роботи ню-фотографа – фантазії простих дилетантів. Вони не відчувають усієї повноти і скрупульозності роботи. Кожна фотографія – це обіцянка. Обіцянка величі, краси, унікальності. Принадність цієї професії в тому, що мрії ніколи не збуваються і щоразу ти живеш однією надією.

  Того вечора все йшло за класичним сценарієм, роки роботи самі вивели ідеальну формулу підготовки. Спочатку мутна ідея, потім технічно складне втілення. Зазвичай на підготовку йшло не менше тижня. Вона включала в себе основну ідею, пошук ідеальної моделі, закупівлю тематичних атрибутів, пошук потрібної локації і багато-багато годин роботи світла і тіней. Усе для нього, для ідеального кадру.

 Темно-руде волосся переливалося немов мідь у сутінках. Тіло було вкрите ніжними веснянками, а світла шкіра ніби відбивала спрямоване світло. Модель була професіоналкою і це одразу відчувалося. Разом вони працювали вже не вперше. Вона досконало знала своє тіло, могла без сторонньої допомоги знайти найкращий ракурс і підкреслити свою природну красу. Під прицілом камери почувалася королевою. 

 Цього разу зйомка відбувалася у неї вдома. Сонячне світло падало на широке ліжко. Важко було укладати її шовкове волосся, неслухняні кучері піднімалися вгору після кожного дотику. Вигини її оголеного тіла застигли в очікуванні наступного клацання затвора камери. Фотограф був справжнім майстром, говорив рідко, а його рухи були впевненими і точними. Роки практики зробили рухи його руки точними, як у ювеліра. Вміння відчувати красу перетворювало механічний процес фотозйомки на чарівний танець. Кожен кадр був смачнішим за попередній! Фотограф був щирий у своїй любові до моделі, і він дозволив собі повністю поринути в це почуття на цілу годину.  Фотографія без емоцій – порожня. Більше того, краса завжди в очах глядача, тому без закоханості, навіть тимчасової, в модель, знімок не буде правдивим.

 Остання фотографія... останнє клацання затвору... стало останнім у її житті.

    Був ранок, коли фотографа розбудив телефонний дзвінок. Слова були нечіткими, він відчував втому в м'язах і біль у горлі. 6.45 ранку – не найкращий час для серйозної розмови, тому він перемкнув телефон на беззвучний режим, відвернувся від нього і пірнув під ковдру. Адам був чоловіком середніх років з типовою зовнішністю і нетиповими амбіціями. Темно-руда щетина не голилася вже тиждень, а стілець був завалений тоннами одягу. Лінзи з безліччю відбитків пальців лежали у великій картонній коробці поруч з ним. Чоловік із зеленими очима був потайливий. Ніколи не можна було зрозуміти, що він насправді відчуває; вираз його обличчя завжди був одноманітним.

   Такого неспокійного сну в його житті ще ніколи не було. Він не знав про існування совісті, і погані сни розвіювалися за секунду. Неохайність Адам успішно компенсував трудоголізмом і перфекціонізмом у мистецтві. Телефон продовжував вібрувати на краю білосніжного бордюру вже більше 10 хвилин. Адам не міг прикидатися, що все ще спить, і почав відчувати внутрішню тривогу. Він різко розвернувся, схопив телефон і блискавично вирвав блискавку.
"Я слухаю..." – його хрипкий голос не був готовий до діалогу.
– Будь ласка, не кладіть слухавку. Мушу повідомити, що наша розмова записана. Я Сара Р., журналістка газети "Дейлі Мейлі", і у мене є кілька запитань: як давно ви знаєте Ельзу?" – журналістка говорила так швидко, що він не встигав вкласти в її монолог бодай якесь слово.
– "Звідки це дивне запитання? Не дзвоніть мені, я не давав дозволу на інтерв'ю", – його голос нарешті став нормальним.
– Ви знаєте, що її тіло було знайдено кілька годин тому? – Сара почала підвищувати тон свого голосу:
– "...Ви мене чуєте?"
– "Так, я слухаю тебе... але я не буду давати жодних коментарів". – Адам скинув виклик і перевів телефон у режим польоту. Потім він сів на край ліжка і почав терти втомлені, повні болю очі. Шукаючи свої побиті окуляри на бордюрному камені, він важко дихав. У грудях з'явився легкий біль, і Адам зрозумів, що сьогодні він більше не засне.

  Інша частина міста вже була сповнена метушні. Холодний ранок був затьмарений жахливою новиною про труп красивої рудоволосої дівчини, знайдений у власній квартирі. Імовірно, вбивство сталося близько 2 години ночі.

  Її коротке і яскраве життя, повне перспектив і надій, обірвалося від кулі в обличчя. Поліція не змогла знайти жодного мотиву чи логіки в тому, що сталося. Ельза не мала ні боргів, ні ворогів, не грала в азартні ігри, не вживала наркотиків. Двері в її квартирі були відчинені, але, незважаючи на це, всі цінні речі залишилися на своїх місцях. Ноутбук, телефон, планшет і 3 професійні фотоапарати забрали поліцейські для аналізу її соціальних зв'язків. Було зрозуміло, що поліція буде займатися цією справою дуже довго. Але відповіді, які всі хотіли почути зараз...

  Макс їхав на чорному "Фольксвагені GTi", який він купив у кредит, по слизькій дорозі. Крижинки били по вікну, і йому доводилося дивитися крізь них. Він не міг гаяти ані хвилини, бо мусив бути швидшим за поліцію. Запаливши сигарету і відчинивши вікно, його пальці за секунду почервоніли від морозу. Макс був високим. Типовий кароокий красень з довгим носом і густим темно-шоколадним волоссям. Тонкі пальці гралися запаленою цигаркою і рухали її, як маятник. Це була його таємна медитація, яка допомагала зберігати спокій. Він повинен був дізнатися правду, з'ясувати все першим і досягти цієї мети за будь-яку ціну. Ранкові затори вже мали місце в темному місті, і в останню секунду червоного світла Макс стрімко рушив вперед. Він їхав з певною метою до Адама. Фотограф був відомою людиною навіть у широких колах, тому його адресу було легко знайти.

  Адам жив у старому, розкішному районі міста. Він купив величезну білосніжну квартиру в старовинному будинку, але завжди жив один. Звичайнісінький одяг з мас-маркету, старі кросівки і яскраво-червоний Alfa Romeo Spider з м'яким верхом, не новий, але все ще привабливий для тих жінок, які нічого не розуміють в дорогих автомобілях. Все своє життя він присвятив роботі, тому розкішна квартира з часом перетворилася на звичайний холостяцький гуртожиток. Фотосесії відбувалися щодня, повідомлення приходили постійно. Всі моделі знали, що навіть коротке портфоліо від Адама може змінити їхнє життя. Дівчата вигадували хитрощі і намагалися отримати шанс на зйомку, але фотографу було байдуже. Він був не з тих, кого легко зачарувати формами, тому, коли робив вибір, важливими були лише його особливі вподобання. Ельза була його улюбленицею протягом тривалого часу, але віднедавна він почав помічати, як її внутрішній вогонь зникає з кадру, а фотографії стають все більш нудними та посередніми.

  Адам вже допив свою першу чашку кави і вирішив не снідати сьогодні вранці; він почав збирати обладнання для роботи. На шляху до дверей він помітив, що забув зачесатися і вдягнув червоний розтягнутий светр. Підготовка до зйомки зазвичай займала близько 15 хвилин, хоча він був неохайним, всі необхідні інструменти завжди лежали в одному місці. Адам взув коричневі черевики зі старими шкарпетками і раптом підскочив від несподіваного звуку дверного дзвінка. На екрані домофону з'явився високий чоловік у піджаку, з доброю посмішкою на обличчі.

Адам швидко відчинив двері, гість переступив поріг і вийшов у коридор.

- "Привіт! Я на пару хвилин"... – Макс вже просунувся вперед по коридору і озирнувся всередині білосніжної, напівпорожньої квартири.

– "Я не збираюся спілкуватися з таким хамом, як ти. Я нікого не запрошувала, а ти вже в моєму домі. Діалогу у нас не вийде". – сказав Адам і втупився в підлогу. Зйомки мали розпочатися за 30 хвилин.

– "Я тут не для того, щоб грубіянити. Мене звуть Макс, і мене найняли батьки Ельзи... вашої моделі, яку вчора вбили, і з якою у вас були довгі стосунки. Тому не потрібно поспішати, просто дайте відповідь на кілька запитань і йдіть, куди вам потрібно", – сказав Макс і підняв брову.

– "Мені нема чого відповідати. Я не маю до цього ніякого відношення. Виходьте, будь ласка". – Адам попрямував до дверей.

– "Вам скоро зателефонують з поліції. В останньому твіті Ельзи було посилання на тебе. О котрій годині ти пішов від неї вчора?" – Макс все ще був спокійний.

– "Я не збираюся обговорювати з тобою чи будь-ким іншим такі особисті теми. Я фотограф, і це моя робота, ніщо інше мене не цікавить". – сказав Адам і відчинив двері.

– "Ти звикаєш до підлесників, які ходять за тобою і крадуть все, що ти говориш, на цитати. Мені байдуже, хто ти, мені байдужа твоя робота. За всією твоєю діяльністю я бачу лише маленьку, жадібну і боягузливу людину з очима, що бігають. Я бачу твою сутність". – Макс підвищив градус діалогу, його обличчя стало холодним і серйозним.

Фотограф вийшов з під'їзду і пішов до своєї червоної "Альфи", розбираючи робочі сумки. Макс стояв біля Адама, він точно знав, що цей чоловік щось приховує. В останню мить він кинувся до фотографа:

"Запам'ятай... ти не можеш втекти від цього, ти не можеш втекти від себе. Ти думаєш, що закрився від світу у своїй квартирі і такою поведінкою захищаєш своє ім'я? Є щось, чого ти не зітреш... навіть якщо будеш мовчати". – Макс не зміг перехопити погляд Адама, коли той сів у машину. Довгий день вже почався, морозна погода відступила і поступилася місцем противному дрібному дощику. Місто здавалося пригніченим, оповитим темрявою.

Люди, як завжди в такі дні, поводилися як чужі один одному, і якщо посеред вулиці помирала людина, всі байдуже проходили повз. Ці неприємні обставини лише створювали певні труднощі для Макса, який не збирався здаватися. Він знав, що незабаром поліція візьме Адама під нагляд, і тоді він точно стане недоступним для подібних діалогів.

 Макс переслідував фотографа на відстані кількох машин, як у нуарних детективах. Насправді в цьому не було ніякої романтики, а лише брудна, неприємна робота. Проїхавши кілька перехресть, фотограф заїхав у двір, де розташовувалася одна з найбільших і найреспектабельніших студій міста. Адам не став зачиняти машину, незважаючи на звичку берегти її, взяв з собою все цінне і рушив до студії.

 Макс зупинився біля самого виходу за рогом і намагався зловити найкращий момент для появи. Замість дощу почав падати сніг, Макс відчув, як у нього почала боліти голова, в бардачку знайшлися анальгетики, і Макс проковтнув відразу дві, не запиваючи їх водою. Через пару хвилин він вийшов з машини, незважаючи на непомітний одяг, його високий силует було легко розрізнити серед натовпу. Вхідні двері будівлі були відчинені, консьєрж навіть не здригнувся, коли Макс пройшов повз нього – щоденний потік людей виробив у цієї людини імунітет до будь-яких звуків. Біля сходів світилося табло з номерами студій, і ті, що працювали, світилися червоним світлом. Будівля мала лише три поверхи, але все одно дезорієнтованій людині було важко знайти потрібну кімнату. Макс вирішив йти зверху вниз, бо мокрі сліди різного взуття вели вгору. Піднявшись крутими і слизькими сходами на третій поверх, він вже почав обдумувати свою майбутню промову, будь-яке слово Адама могло щось змінити, тому він повинен був знайти ключові слова.

 З різних дверей долинали приємні звуки клацання фотоапаратів та жіночий сміх. У творчих студіях робота не припинялася 24 години на добу. Макс вирішив зазирнути в кожні двері, але перед цим зняв піджак і мокрою рукою пригладив волосся та витер губи. У чорному гольфі він теж був схожий на модель.

Обережно відчинивши перші двері, він побачив оголену шатенку, що сиділа на стільці. Її довгі ноги та пишні стегна могли б звести з розуму навіть жінок. Голосно грала лаунж-музика, і ніхто не звертав уваги на звук дверей. Молодий хлопець намагався поводитися професійно і уникав флірту з моделлю, на вигляд йому було років 20...

Голова все ще боліла, у скронях відчувався тиск. У коридорах стояв змішаний запах тютюну та ароматичних пахощів, від якого трохи паморочилося в голові. Незважаючи на це, Макс рухався коридорами, прислухаючись до сміху. Багато дверей були зачинені, і це ускладнювало ситуацію. Але одні були відчинені... там працювала жінка-фотограф і зріла пані. Стоячи в напівтемряві, майстер намагалася вловити пристрасний настрій і меланхолію своєї моделі.

В кінці темного коридору, який більше нагадував тунель, Макс почув знайомий тихий голос Адама... Макс непомітно підкрався і зазирнув у дверний отвір. На дивані позувала білява німфа. Солодка, як цукор. Біла шкіра контрастувала з гарячим рожевим рум'янцем. Від збудження на її тілі проступали рожеві плями, а блідо-рожеві соски набубнявіли і підняли легкий шматочок тканини.

  Адам не вагався, примірявши різне освітлення та кидавши досить фраз, він був націлений. Він завжди брав кілька камер для зйомки, пару цифрових та плівкових. Виявилось дуже складно вибрати відповідний кут зйомки, тому більшість дій виконувалися ним виключно для пошуку ідеального кута, а звук камери лунав тільки кілька разів під час зйомки. Поглянувши на годинник, Адам вийняв останню камеру з шафи, і коли ввімкнув її, вираз обличчя змінився за секунду. Піднімаючи брову, він почав переглядати галерею і зовсім забув про свою німфу. Пульсація його очей змусила його зняти окуляри, схопивши їх за лінзами.

– "Трапилось щось?" – запитала модель, її ляльковий голос був так само солодким, як і вона. Тонкий і звучний одночасно.

– "Я не знаю... Я не розумію..." Адам відчував збентеження, дивлячись на екран камери.

Вона просто покивнула головою й підняла підборіддя.

– "Сьогодні я не зможу працювати," – голос фотографа звівся до найнижчих нот, щось подібне ще не траплялося. Думки були вкотреєні, шкіра стала блідою. Було видно, як його тіло почало ледь-ледь рухатися з боку на бік, як маятник. Макс спостерігав за тим, що відбувалося, і відчував занепокоєння Адама дуже добре. Це було так реально і невигадано. На екрані він побачив щось... що шокувало його. Стоячи нерухомо приблизно 3 хвилини, Макс чекав, коли ця дивна пауза закінчиться.

– "Сьогодні я не зможу працювати... зустрінемось іншого дня" – Адам сказав тихим шепотом.

Бачачи його збентеженість, модель тільки покивнула головою і накинула фіолетовий халат, лягши поруч. Макс вирішив, що час піти.

Фотограф швидко почав збирати обладнання, і Макс зрозумів, що настав час швидко виходити. Адам швидко спакував свої сумки без будь-яких коментарів. Німфа не могла зачіпити свій бюстгальтер, і, заїкнувшись у швидких рухах, вона зламала ніготь. Фотограф зволікав і не міг знайти піджак, блідий вираз на його обличчі поступово змінювався на соромливий рум'янець.

– "Завтра тобі зателефоную." – модель сказала тихо своїм тонким голосом.

– "Добре." – витягуючи піджак, сам до себе відповів Адам.

На сходах фотограф зрозумів, що сьогодні більше не буде роботи. Він перестрибнув останні два ступені й промчався мимо консьєржа, який захоплено дивився телевізор.

У великому місті місцеві новини завжди були звичайними: політика, скандали, аварії. Але сьогодні був особливий день. Усі канали та новинні портали переповнені фактами про вбивство рудої моделі. Як тільки всі зацікавилися цією інформацією... ті ж самі подробиці оберталися на телевізорі, сусіди, які дали інтерв'ю, ділилися своїми версіями.

Все в найкращих традиціях ток-шоу. Люди обожнюють квести, а ЗМІ розповсюджують тонни гіпотез. На Facebook кожен репостили повідомлення, повні суму, були й ті, хто був впевнений, що прекрасна Ельза заслуговувала на такий трагічний кінець. Поліція вже зателефонувала кільком близьким друзям моделі, і наступний у черзі був Адам. Шокуючі новини про вбивство моделі могли змагатися лише з політичною гонкою. Під час передвиборчого часу було багато дебатів і політичних шоу, і ніщо не могло зупинити цей брудний медіа-двигун. Цього року два основних конкурента, Ніколас С. та Маріон Дж., боролися. Обидва виглядали як дуже милі люди, здавалося, що вони майже вирушають у монастир заради своїх добрих справ.

Благодійний фонд "Повернення" із системою Ніколаса був головним пріоритетом, вибравши оснащення армії. Він був консервативною людиною і жив у збройних гонках і комплексах. Ніколас був втіленням усіх бюрократичних кліше. Блондин з невеликим зростом і великим животом. Іноді під час дебатів кнопки з його сорочки відскакували, і це радувало людей. Завжди підпірний з червоними щічками і трохи свинячим носом. Здавалося, що він вийшов із мультфільмів 50-х років. Незважаючи на ці факти, люди підтримували його, завдяки його здатності знаходити їхні слабкі місця. Благодійність також внесла великий вклад у його успіх. Мета полягала в тому, щоб увійти в політичну систему, і він був готовий пожертвувати за це своє життя.

Проти нього виступала дуже крихітна жінка, яка не була схожа на Ніколаса, не схожа на будь-які кліше. Висока і струнка, розумна й радісна, Маріон Дж. зачаровувала людей своєю спокоєм і доброзичливістю. Блондинка з охайною пучком, її блакитні очі випромінювали достовірність. Вона завжди віддавала перевагу світлим кольорам. Її вишуканий стиль обговорювався принаймні один раз кожним. Час від часу її фото з щоденного життя з'являлися в популярних журналах. Чоловіки захоплювалися її перлинним посмішкою та чарівним шармом, а жінки були в захваті від її феміністичної природи. Вона не була тим типом людини, яка любить робити гучне і шумне шоу. Її дельній тембр голосу показував її педагогічну освіту – вона була легко засвоювана і приємна для сприйняття.

Солодка жінка з вродженим ораторським даром, вона могла говорити годинами, і неможливо було перестати їй слухати. Вона знала, які кнопки натискати в громадській свідомості, і після того, як Ніколас організував благодійний фонд, вона відкрила свій власний "Право на життя" на підтримку хворих дітей. Це був її найбільший вчинок, завдяки цьому кроку вона здобула співчуття більшості. У результаті вона вже не особливо хвилювалася про вибори, хоча і продовжувала брати участь у виборчих дискусіях.

Макс доганяв Адама, глядя крізь хуртовину, яка атакувала лобове скло його автомобіля великими пластами снігу. Він зрозумів, що все, що йому потрібно, було в тій маленькій чорній камері, і поки Макс обдумував свій план викрадення камери, Адам надів навушники в автомобілі й відповів на дзвінок. Протягом останньої години він отримав кілька дзвінків від поліції. Якщо спочатку він легко ігнорував їх, то зараз... після того, як йому стало краще – Адам зрозумів, що уникнення тільки загострить його невпевнену ситуацію. Найбільше він турбувався про своє ім'я, свою кар'єру та майбутнє. Тому після п'ятого дзвінка з поліції він погодився відвідати їх завтра вранці. Сьогодні він майже втратив час через безліч проблем. У машині не було Bluetooth, і кожного разу йому доводилося взяти телефон і вручну набирати номер. На екрані був ще один невідомий абонент і 3 пропущених дзвінки.

Адам набрав номер і почув знайомий, тонкий і неприємний голос. Це була та ж сама журналістка, Сара Р., з якою він розмовляв недавно. Головна складність спілкування з журналістами полягає в тому, що вони завжди записують розмови, і будь-яка грубість або ухилення від відповіді може викликати підозру або розчарування ваших шанувальників. Контролюючи свої емоції наскільки це можливо, Адам продовжив діалог:

– "Я зараз їду, мені незручно обговорювати такі теми... Я можу лише сказати, що завтра я йду до поліції, оскільки розслідування вже розпочалося. Згідно з законом я не маю права розголошувати вам щось."

– "Дякую за знаходження кількох хвилин. Я щойно розмовляла з однією з ваших моделей, вона добре знала Ельзу. Сьогодні вона була на вашій зйомці і сказала, що ви вийшли без будь-яких пояснень і дивно себе повели. Будь ласка, прокоментуйте її слова для наших слухачів, ми всі чекаємо." – Сара завершила своє виступ саркастично.

– "Слухачі? Ви вже працюєте на радіо?" – нервовий тон голосу Адама насмішливо прозвучав.

– "Ні, що ви... зараз ми транслюємося в прямому ефірі на YouTube і понад 15 000 слухачів онлайн. Як я сказала – ми всі чекаємо." – нещадний тон був замінений серйозним.

Адам зволікав, і Сара це відчула. Це був перший скандал в публічному житті фотографа, і його не можна було так просто завершити. Протягом цих секунд мовчання в його голові з'явилися сотні відповідей, звук двигуна і його нервове кашлювання чули всі.

– "… Е-ммм... Всі мої моделі в якийсь спосіб знають одна одну. Я не заперечую, що багато з них знали Ельзу... Е-ммм... Ми всі з одного болота. Мою "дивну" поведінку, як ви сказали..."

– "Дивно..."

– "Так... е-ммм... дякую. Мою "дивну" поведінку сьогодні можна пояснити великим тиском на мене, десятками дзвінків і питань, які я почув зранку. Я не детектив чи поліцейський. Я просто фотограф – це моя робота, і я її роблю."

– "Дякую вам за увагу до нашого каналу, сподіваюся, ми зустрінемося з вами скоро для більш довгого інтерв'ю. Ви можете сказати кілька слів нашим слухачам!" – голос Сари знову звучав вогняно і оптимістично.

– "Е-ммм... Я не знаю, як говорити красиво, все, що я хочу показати, я роблю через камеру, тому я вдячний кожному з моїх прихильників за підтримку моєї роботи." – страх поступово зникав, Адам майже заспокоївся. Швидко з'єднання було перервано. До цього моменту він майже прибув на місце.

Кав'ярня "Кюссе" знаходилася дуже далеко від центру міста. Туди зазвичай збираються як молоді закохані, так і одружені пари. Кожен стіл був у окремій зоні за завісами. Тихе місце з класичним німецьким інтер'єром, де ніхто не шумить і зайнятий виключно своїми справами.

Адам не припаркувався перед входом, хоча вільних місць було багато. Він заїхав у глибину старого, напівруйнованого двору, де майже все було покрите снігом. Макс тримав відстань і вирішив почекати, коли фотограф вийде. Місцевість виглядала дуже звичайно, будинки були старими і крихкими... було важко уявити, що він може тут працювати. Тим часом погода погіршувалася, і мороз став невиносним. Максу довелося тримати обігрівач працюючим постійно, і повітря всередині автомобіля стало душним. Він ще більше хотів виїхати з цього душного простору, тому що почував себе дуже погано. Макс трохи відчинив вікно, і через кілька хвилин у машині стало холодно.

Адам уже ввійшов через центральні двері кафе з ноутбуком та камерою на шиї. Макс вийшов з автомобіля і швидко побіг до дверей. Передбудова була ковзкою, і він відлетів близько півметра, але, на щастя, не впав. Він відчув крику в ногах і повільно відкрив двері.

В кімнаті було дуже спекотно, обігрівачі працювали на повну потужність, і солодкий запах ванілі та випічки оточував купу відвідувачів. У центрі залу була одна мила дівчина-офіціантка, яка відразу запропонувала сісти у затишній "бесідці". Макс зняв свій піджак і пробіг рукою по своїх густих, каштанових волоссях.

Вона нахилилася до нього і запропонувала напої. Макс поглянув на неї. Світловолоса, крихка з попелясто-сірими очима, гарні ключиці були видно через розстебнуту сорочку. "Чому такі жінки працюють офіціантками?" – пронеслося в його голові.

Макс замовив лате, і мила дівчина зникла. Він відсунув половину темної штори збоку і легко оглянув кімнату. Музика була надто нав'язливою і гучною, хоча грали щось на кшталт лаунжу. Потрібно було зрозуміти, де саме сидить Адам. Він підвівся і швидко пішов до бару, де та ж дівчина вже готувала йому каву. Судячи з усього, в кав'ярні взагалі не було персоналу.

– "Люба, можна тебе попросити... зроби музику тихіше. У мене сильно болить голова", – посміхнувся Макс і дав їй 10 євро.

Його білосніжна посмішка зводила з розуму багатьох жінок. Він завжди ставився до них з легкою зневагою, і це приносило йому ще більший успіх. Офіціантка взяла гроші, чарівно посміхнулася і зробила музику на мінімум. Він повернувся на своє місце і продовжував прислухатися до кожного звуку маленької кав'ярні. "Сонечко" принесла лате з маленькою меренгою.

 У цей момент вийшов Адам і впритул наблизився до Макса в напрямку туалету. Це був шанс. Макс відштовхнув дівчину, і трохи молока пролилося на коричневий, обшарпаний стіл. Штора в альтанці фотографа була відчинена, всередині нікого не було. Лише ноутбук і фотоапарат на столі. Макс швидко підбіг, взяв фотоапарат і дуже обережно, затамувавши подих, витягнув карту пам'яті. Він не вперше робив подібні речі, але чомусь сьогодні у нього відчувалося легке тремтіння в руках. Швидко повернувшись до столу, Макс кількома ковтками випив велику склянку лате, міцно затиснувши картку між пальцями. Реакцію фотографа він пам'ятав дуже чітко: розгубленість і страх. Як би там не було, тепер Макс був господарем ситуації. Адам, навпаки, став більш вразливим і, напевно, був готовий визнати свою провину.

Ноутбук залишився в машині, тож залишатися в кав'ярні не було сенсу. Макс одягнув темну куртку і кинув безе до рота, це був найсвіжіший шматок, навіть не хрумтів. Під безе була маленька записка від офіціантки з номером телефону. Макс трохи посміхнувся, поклав записку в кишеню і пішов до виходу. Офіціантки в залі вже не було.

 У машині лежав старий ноутбук, і він вирішив негайно перевірити карту пам'яті. Впавши на водійське сидіння, Макс спочатку знайшов у внутрішній кишені зім'яту пачку сигарет – взяв одну з них і зробив дуже глибокий вдих густого диму, після чого лівою рукою відкрив ноутбук.

Машина завелася з неприємним стуком під капотом. Макс вставив карту пам'яті в ноутбук і став чекати, коли з'явиться вікно галереї. Старий комп'ютер гудів і працював дуже повільно. Нарешті з'явилося невеличке віконце, один клік – і весь екран був заставлений фотографіями оголеної Ельзи... Це не були її класичні модельні знімки, вони були живі і різні: оголена, селфі, в заміському будинку, в басейні, з подругою і... відео з Адамом.

Фотограф завжди вважав за краще залишатися по той бік об'єктива... Це було ввечері приблизно півроку тому. Оголена Ельза лежала на білому зім'ятому ліжку, широко розставивши ноги. Її довге волосся вкривало груди і плечі, вона була буквально загорнута в нього. Як лялечка метелика, що мріє вирватися на волю в сексуальному екстазі. На записі можна було почути лише важке дихання Адама. Він поклав руку на її стегно і міцно стиснув. Ельза почала мастурбувати своїми довгими пальцями, її тихі стогони вражали набагато більше, ніж гучні крики.

Вона повільно вводила пальці в себе, а Адам мовчки знімав те, що відбувається. Її обличчя вкрилося ніжно-рожевим рум'янцем, а тіло почало тремтіти. Він знімав усе, і Ельза була дуже артистичною. Після першого оргазму її спина вигнулася дугою і щільно стиснула стегна. Адам нахилився з камерою і відтягнув убік коліно Ельзи. Він поклав камеру їй на живіт і тихо сказав: "Обережно, не впусти". Запис продовжився, тепер зйомка велася тільки з одного ракурсу. Камера рухалася разом з її диханням і фіксувала лише тремтячі груди... Тверді рожеві соски підстрибували вгору і вниз, і хоча Ельза намагалася стабілізувати камеру на собі, з цього нічого не виходило. Адам нахилився над її кицькою і одним рухом повільно облизав її статеві губи. Вони були такими соковитими і вологими, що він ніжно проковтнув її, як персик. Її стогони стали голоснішими. Якби ви почули їх збоку, то подумали б, що дівчина плаче. Нарешті камера впала, і останнє, що було видно на записі, – шматок стіни з блідо-жовтими шпалерами.

Усередині Макса наростає злість, вилиці стискаються від нервування. Неможливо пробачити того, хто забрав її життя, її молодість і красу. Адам викликав ще більшу огиду до себе своєю холодністю і байдужістю до Ельзи. Він опустив келих, дістав з кишені записку від офіціантки, потім зім'яв її однією рукою і кинув на пухнастий сніг.

 Він дивився вперед, у порожнечу. До реальності його повернув чорний "Мерседес", що проїжджав повз. Він зупинився недалеко від нього, і з машини вийшла висока жінка в теплому пальто небесного кольору і чорній хустці на голові. Він побачив лише частину її обличчя, але одразу впізнав її... це була та сама Маріон Ж... Ніколас С. побіг за нею, швидко перебираючи своїми короткими і товстими ногами. Їхній водій заглушив двигун і залишився всередині. Що всі ці люди роблять у такому місці?

 Близько години Макс сидів у машині і чекав, що хтось з'явиться. У пачці була лише одна сигарета, а захід сонця наближався. Він відчинив дверцята і почав шукати з ліхтариком від телефону записку з номером телефону. Він знайшов її на снігу точно на тому ж місці, де кинув. Він підняв її і обережно розгорнув пальцями. Чорнило було розмазане, але номер можна було прочитати. Він подзвонив їй:

– "Добрий вечір, кохана... Ми бачилися лише годину тому". – Макс відчайдушно намагався імітувати зацікавленість.

– "Як добре, що ти так швидко подзвонив". – Її голос був м'яким і ніжним, таким же, як і її обличчя.

– "Я хотіла запросити вас на вечерю завтра, але є одна умова". – Такі пропозиції завжди викликали інтерес у молодих жінок.

– "Цікаво, яку умову ви маєте на увазі?"

– "Жартую... ніяких умов, одне маленьке прохання. Нещодавно в кафе зайшли двоє людей... вони сіли за столик разом?" – лагідно запитав Макс.

– Вони обидві сіли за столик з чоловіком в окулярах... – сказала офіціантка, прикриваючи телефон. – відповіла офіціантка, прикриваючи телефон рукою.

– "Дякую, я подзвоню вам завтра". – Макс різко обірвав діалог, не попрощавшись зі своєю дамою.

 На вулиці стало зовсім темно, сніг перестав падати. З'явився сильний, різкий вітер. Біль у горлі разом з ранковим головним болем виснажували. Макса почало нудити. Дихання стало гарячим, суглоби наповнилися болем, але все це не мало значення.

Він повинен був закінчити те, що почав. Знайти щось спільне між усіма цими фактами. Близько 3 годин він провів у машині, в якийсь момент заснув. Він невиразно чув голоси і машини, що проїжджали повз. Ноги заніміли, тіло смикалося різкими нервовими рухами, не даючи йому глибоко заснути. Він намагався подолати втому і стежив за дверима.

 Двері відчинилися, Маріон і Ніколас вийшли разом і покликали машину.

Макс знову впізнав її обличчя у світлі нічних ліхтарів, це була точно вона. Хоча його машина була досить далеко, Маріон глянула на нього лише на секунду.

 Макс зачекав, поки "Мерседес" сховається в тьмяному світлі ліхтарів. Горло почало сильно боліти, з'явилася нудота. Він згадав, що нічого не їв цілий день. Йому стало шкода Ельзи, шкода її краси. Шкода, що хтось вирішив вкрасти її для себе. Тепер залишилися тільки фотографії. Макс все сильніше відчував, як одяг притискається до шкіри, температура піднімалася. Почали боліти очі. Він дуже часто відчував втому, особливо останнім часом.

Безсоння і головні болі стали звичкою. Сонливість після безсонних ночей була постійним станом душі. Щоранку, після 3-4 годин сну, Макс приймав душ і "наводив макіяж" – як він любив казати. У ванній кімнаті завжди було багато косметичних засобів і пластирів. Колись він також намагався заробляти гроші як модель, але після перших відмов кинув цю справу. Після кількох місяців депресії він вирішив залишити спроби заробляти гроші своїм "обличчям" і просто піклуватися про нього. Цей компроміс найяскравіше відображав його нарцисичну натуру. Іноді він читав у статтях про сексуальність у метро, намагався знайти причини своєї самотності. Він ніколи нікого не кохав, але міг чудово підтримувати цю ілюзію.

Його це не дуже турбувало, просто було цікаво знати, чому він відрізняється від інших людей. Це було, мабуть, єдине, що їх об'єднувало з Адамом.

 Того вечора Макс, незважаючи на огидний стан свого тіла, був сповнений рішучості побачити все до кінця. Він з'їв ще кілька пігулок від головного болю; одним рухом поклав їх до рота, як завжди, не запиваючи водою. Раптом в очі йому вдарило світло фар автомобіля Адама. Фотограф виїхав з двору, і було добре видно, як він вставив у вухо навушники.

За хвилину його наздогнав Макс.

  На екрані Адама знову з'явилося кілька пропущених дзвінків, режим польоту на айфоні був постійним у його житті. Він не любив гучного шуму і метушні, але завжди мріяв, будував плани і ігнорував все, що відбувалося навколо. Незважаючи на творчу професію, він завжди був дуже раціональним. Він мав багато жінок, зустрічався з ними, коли був у відповідному настрої, але, на жаль, він рідко його відвідував. Ельза, як і багато інших, виявляла до нього симпатію. Вона ніколи не була достатньо чесною, щоб виявляти цей інтерес.

... Мабуть, через страх відлякати його. Тому все обмежувалося дурнуватими жартами і легким збудженням від зйомок в оголеному вигляді. Адама завжди дратували позитивні та галасливі жінки. Цей радісний настрій створював різкий контраст з його прагматизмом, простою мовою – не збуджував. Сміх і веселощі не були сексуальними, він ніколи б не відчув інтересу до такої жінки. Його завжди приваблювало холодне, земне і мовчазне. Щодня Адама кликали на побачення. Замолоду він міг інтелігентно відмовити або просто нескінченно відкладати зустріч, але з віком ця потреба зникла і на зміну їй прийшло тотальне невігластво.

Те ж саме сталося і того холодного, огидного вечора. Три пропущені повідомлення від різних моделей і одне SMS від Сари Р.:

"Добрий вечір, Адаме. Я хотіла запросити тебе на співбесіду завтра в будь-який час.

Це займе близько години. Питання тільки про твою творчість, обіцяю)

Подзвони мені.

Сара Р."

Адам на секунду завагався, але врешті-решт набрав номер. Її шоу було дуже популярним, тому, незважаючи на рівень стресу, багато гостей погодилися відвідати його. Кожен хотів отримати шматочок публічної уваги.

– "Привіт, Саро. Я хотів би обговорити інтерв'ю заздалегідь. Ви повинні пообіцяти мені, що утримаєтеся від провокацій, в такому випадку я весь у вашому розпорядженні". – втомленим голосом промовив Адам.

– Я тобі це гарантую. Це був мій давній план – зателефонувати тобі. Які питання ви хотіли б обговорити? Я підготую все якнайкраще". – Журналіст запитав спокійно і професійно.

– "Хм... запитайте про мою виставку наступного тижня, це може бути цікаво..." – голос Адама на секунду став щасливішим.

– "Ви збираєтеся організувати такий захід, незважаючи на нещодавнє вбивство?" – здивовано запитала Сара.

– Так... це моя робота. До речі, давайте домовимося про 16:00, це буде ідеальний час".

– "Без проблем, Адаме, якщо тобі зручно. Я зателефоную тобі трохи пізніше, щоб підтвердити". – Мережа почала зникати, її останньої фрази він не почув.

 Впевнений у завтрашньому успіху, фотограф звернув у промислову зону. Темні вулиці були максимально гнітючими, на всю територію працювала лише пара ліхтарів. Неможливо було зустріти бодай одну людину. За хвилину сильний снігопад перетворився на хуртовину, яка паралізувала рух на дорозі.

Все більше почала турбувати світлобоязнь – явна ознака високої температури. Відблиски фар різали очі, біль ставав інтенсивнішим. Він мусив триматися. Машину Макса було погано чути, працювала місцева радіохвиля. Політична реклама між піснями змушувала відчувати нудоту. А потім знову...:

"Благодійний фонд "Право на життя" подарував ще одній дитині шанс на щасливе життя...

Макс вимкнув звук. Як такі серйозні люди могли бути пов'язані з фотографом? Що між ними може бути спільного? Те, що Маріон була разом зі своїм головним опонентом Ніколасом, зовсім не здивувало. Це лише підтвердило теорію Макса про те, що всі політичні баталії – це лише продумане видовище. У реальному житті такі люди разом п'ють каву і домовляються про взаємовигідні угоди, в цьому може бути навіть трохи романтики.

 Адам зупинився біля великого павільйону, де було добре видно світло. Все це змусило Макса ще більше занервувати. Темрява, павільйон... Вітер посилювався, і сніг знову затріщав по лобовому склу. Він зупинився прямо біля головного входу. Бордюри були повністю засипані снігом.

Адам вийшов з машини, повісив на себе фотоапарат. Його білосніжна шкіра горіла від морозу, щоки одразу ж почервоніли. Він нахилився, щоб узяти ноутбук із заднього сидіння; спину було дуже добре видно. Адам носив речі щонайменше 5 років, і в більшості випадків вони йому не підходили. Він закрив машину, зробив кілька кроків і двічі постукав у пошарпані металеві двері.

 Макс вимкнув фари і двигун. Поспостерігав за метушнею фотографа, а потім тихо вийшов, не зачиняючи дверцят, бо вони не хотіли видавати жодного звуку. Щойно почувся скрип замка старих дверей, Макс закричав так голосно, як тільки міг:

– "Стій!"

Він розумів, що чекати його доведеться кілька годин, але, очевидно, сил на це у нього вже не було. Температура піднялася вище 38 С, і єдине, чого він хотів у ці хвилини, – отримати гроші і піти додому спати.

  Адам обернувся і здригнувся, Макс біг прямо на нього, дивлячись в очі. Фотограф зробив кілька переляканих кроків назад. Він не був конфліктною людиною, і такі стреси зазвичай викликали у нього напад паніки. Макс був вищим, тому дивився на Адама знизу вгору, схопивши його за комір куртки.

– "Як ти поясниш її фотографії на твоїй карті пам'яті?!" – Макс потягнув його вгору, шов на куртці почав тріщати.

– "Гм ... як?" Які фотографії? Я... нічого не знаю". – прошепотів Адам.

– "Отже... або ми вирішуємо це питання тут і зараз, або я продаю цю інформацію всім ЗМІ країни. Те, що це твоя карта пам'яті, буде видно на камерах спостереження в кав'ярні". – Макс підтягнув його вище, а фотограф заплющив очі від страху перед випадковим ударом.

– "Кхм... кхм... добре, я все віддам. Не треба нікуди дзвонити, будь ласка... кхм. У мене є гроші."

Макс звалив його на землю. Від адреналіну біль змінився радістю, хвиля енергії пробігла по тілу і додала сил. За 10 секунд потрібно було сформулювати вимоги та умови. В голові панував хаос. Взяти гроші у людини, яка є першим підозрюваним у вбивстві? Чому б і ні ... Макс ніколи не був амбітним. Це вирішило б багато його проблем. Найбільше йому хотілося просто втекти від цієї вічної темряви, холоду і боргів. Зняти з себе стару шкіру і відчути себе іншою людиною. Принаймні надовго забути це місто, новини і цей клятий ангар. Всі меланхолійні думки він швидко відкинув, як набридливих мух. Холодний вітер зі снігом задував крізь комір куртки і дарував відчуття свіжості.

– "20 000 євро готівкою, і ми більше ніколи не побачимося". – Макс потер потріскану нижню губу.

– Це всі мої заощадження... кхм... Я нещодавно купив квартиру... кхм. Виставки ще не закінчилися... це все, що маю. Давайте хоча б 15, ви ж не продасте інформацію за таку суму?" – Адам зробив крок назад і, незважаючи на страх, вирішив трохи поторгуватися.

– "18, і я розбиваю твою нахабну пику. Це принесе мені найменше задоволення". – Очі Макса дико заблищали. Було видно, що він не жартує.

– "Гаразд, гаразд... гм... тільки завтра, у мене немає таких грошей". – Незважаючи на зимовий мороз, чоло Адама було вкрите потом.

– "Ти ж знаєш, що я тебе знайду... Крайній термін – завтра вдень". – Голос Макса звучав все нижче і нижче. Груба розмова нагадувала дешеві американські фільми, тільки в цьому випадку обидва хотіли швидше піти.

– "Ну, гм... завтра прийде одна з моїх моделей і принесе все... гм... напиши мені адресу. Але чи віддаси ти мені листівку? Це все чесно?" – Адам почав говорити трохи голосніше.

– "Якщо чесно ... я хочу забратися звідси". – Макс відійшов від фотографа і пішов до своєї машини, нервово озираючись на всі боки.

Адам відчував себе паралізованим, тонкі пластівці снігу падали йому на бороду і тут же танули. Він не встиг зрозуміти, як опинився в такій пастці. Нетовариський, неконфліктний... потрапив у велику халепу. Єдиною надією була обіцянка Макса, хоч і смішна. Чи скаже незнайома, підступна людина правду? Чи віддасть він йому картку? Чи примножить її?

Складна ситуація, хоча хворобливий вигляд Макса вселяв упевненість, що він чесний, можна було повірити в його відвертість. Адам трохи почекав і кілька разів постукав у металеві двері, раптом йому відчинили.

 Макс крикнув з машини:

– "Я надішлю смс!" – і знесилено потягнув відчинені двері.

 Адам стояв у темряві біля обшарпаних дверей і дивився, як машина від'їжджає. Макс зрозумів, що фотограф – людина нервова і егоїстична.

Навряд чи йому вдасться завтра збрехати, надто великий ризик втратити добре ім'я. Адам дуже добре розумів ціну популярності, він мріяв про славу і всесвітнє захоплення. Розбишаки та фріки були нижчими за нього, вони не є популярними... вони ніхто, і суспільство дуже швидко їх викине. Для фотографа головним страхом було пов'язати своє ім'я з якимись скандалами, відвести глядача від головного – стати медійною повією або, ще гірше, блогером.

 Макс швидко доїхав до будинку, дивом не потрапивши в аварію. Він ледве тримав очі розплющеними, температура зростала, а живіт розпирало від болю. Зайшовши в орендовану квартиру, він зняв куртку, гольф і джинси прямо в коридорі. Макс недбало кинув речі на підлогу і пішов у ванну... увімкнув гарячу воду і почав нервово вмиватися... вода ставала все гарячішою, поки не стала майже киплячою. Він відчував печіння в руках від води, але все одно робив додаткові рухи, а потім кілька разів провів мокрими руками по волоссю.

Глянувши на відображення, Макс побачив бліде обличчя з червоними потрісканими губами. Спина боліла, і хотілося якомога швидше лягти, але шлунок не давав спокою, спазми наростали все сильніше, тому Макс вирішив приготувати хоча б "швидку" вівсянку.

 Китайський пластиковий чайник закипів, поки він висипав один пакетик каші в кухоль і долив води більше, ніж потрібно. Думками він був уже далеко від цього місця, десь на березі острова. З'ївши пару ложок, він підійшов до своєї зім'ятої куртки і взяв iPhone, щоб написати повідомлення фотографу.

Написавши адресу одним реченням, він з'їв ще три ложки вівсянки, схожої на суп, і пішов з телефоном до єдиної кімнати в квартирі. Типова холостяцька нора. У кімнаті стояло велике ліжко, невелика шафа, письмовий стіл і старе офісне крісло. Подекуди шпалери почали відставати, але Макса це зовсім не хвилювало.

 У квартирі було прохолодно, і він натягнув на себе дві теплі ковдри. Як тільки його голова торкнулася подушки, він миттєво занурився в глибокий сон. Вперше за довгий час Макс заснув, відчуваючи себе повністю задоволеним і спокійним.

Снів не було, лише передчуття нагороди за пережитий стрес. Уві сні він трохи кашляв, ніс був закладений. Він підігнув ноги і спав у ковдрі, накрившись з головою у смертельній позі. Це була одна з небагатьох ночей, коли він не прокинувся від сторонніх звуків або поганих снів.

 Зазвичай Макс прокидався о 8 ранку. Він снідав, качав прес, стрибав на скакалці та робив маски для обличчя. Тільки після цієї ранкової рутини він приступав до роботи. Для нього завжди було важливо не порушувати порядок дій, який повторювався багато разів. Постійний графік складався протягом багатьох років. Але цього ранку він прокинувся від дзвінка у двері...

Годинник у кімнаті показував 10:05. Він здивовано здригнувся, підняв слухавку – вона була порожня. Дзвінок у двері був дуже настирливим. Макс підхопився і накинув старий синій халат, який вже тиждень висів на спинці стільця. Ступаючи по холодній підлозі, він подивився в домофон. На екрані він помітив маленьку симпатичну шатенку в куртці з товстим хутряним коміром. Макс спробував ручку і зрозумів, що всю ніч проспав з незамкненими дверима. Жінка увійшла:

– Я вас розбудила, як бачу. Вибач, Адам просив занести тобі пакунок, візьми..." – обличчя дівчини осяяла усмішка, вона й гадки не мала, що в пакунку.

– Дякую, красуне. Я вже прокинувся..." – Макс обережно взяв пакунок.

– "Мені потрібно взяти у вас якусь картку..." – посміхаючись, промовила красуня, кліпаючи довгими, нафарбованими віями.

– "Так ... секунду" – Макс почав шукати в кишенях своєї куртки, що лежала на підлозі. Дівчина трохи зніяковіла, дивна ситуація. З другої спроби він знайшов його у внутрішній кишені і віддав дівчині зі словами – "Дякую".

 Дівчина взяла листівку, чарівно посміхнулася і повернулася до дверей.

Макс пішов на кухню. Натиснув кнопку чайника, сів на стілець і розрізав чорний пакет першим-ліпшим коротким ножем. Там дійсно були гроші, акуратно запаковані. Він перевернув сумку і висипав усе на стіл. Перерахувавши гроші, він радісно вигукнув. Було зрозуміло, що така кількість грошей не змінить життя. Але для нього це була відправна точка. Головним була можливість поїхати, хоча у нього була ще одна справа... він швидко заглушив будь-які думки про неї. Це вже не мало значення, все не мало значення...

Сума була точною, без обману. З такої нагоди Макс вирішив приготувати собі каву з лимоном. Холод його вже не так турбував, він не відчував температури, тільки горло обпікало зсередини. Кава була готова за 10 хвилин. Він налив каву у велику білу чашку і вирішив дістати з кишені сигарету. Куртка все ще лежала на підлозі. Сигарета була зламана, тож йому довелося розламати її на дві половинки.

 Кухня крок за кроком наповнювалася димом. Макс був щасливий і спокійний. У повній тиші... і абсолютному розслабленні. Плани на майбутнє захопили всі його думки. Макс піднявся на ноги і потягнувся до своєї куртки, що лежала на підлозі, тримаючи сигарету в зубах.

Знайшовши на дні кишені вчорашню записку з номером офіціантки, він обережно розгорнув її і нарешті повісив куртку і джинси на гачок. Поклав сигарету у вчорашню кружку з недоїденою кашею і пішов шукати телефон. Він знову сів на стілець, трохи повагався в роздумах і набрав номер. В цей час пролунав дзвінок у двері...

 Макс швидко скинув дзвінок, поклав гроші назад у чорну сумку і залишив її за фіранкою на кухонному підвіконні. Дзвінок ставав дедалі настирливішим. Він зав'язав халат, увімкнув домофон і застиг у повному шоці. На тому боці стояла добре знайома Маріон Джей.

Він обережно відчинив двері, які досі були незамкнені.

 Маріон увійшла і в повній тиші подивилася на Макса. Вона була шалено милою в довгому пудровому пальті, бежевому костюмі та гострих туфлях на шпильках молочного кольору. Тут Макс зловив себе на думці, що сьогодні він навіть не приймав душ, від чого йому стало незручно.

– "Я не думав, що ми знайомі". – голосно сказав Макс, намагаючись незграбно пожартувати.

– "Ми не знаємо один одного, дорогенький. Я взяв твій контакт, бо мені потрібно дещо з'ясувати..." – Маріон звузила свої лисячі очі.

– Знаєш... Я не хочу зараз ні в що встрявати, я хотів поїхати у відпустку". – Він сказав несміливо.

– Я впевнений, що попрацювавши у мене, ти заробиш на нову квартиру. Я ціную своїх людей і тих, хто добре працює. Тим більше, що справа серйозна". – Маріон пішла на кухню, не роззуваючись і навіть не знімаючи пальто.

 Макс пішов за нею, і було відчуття, що він її гість. Її сильна енергетика заповнювала весь простір. Вона обережно сіла на стілець і схрестила ноги. Маріон помітила безлад на столі і обвела поглядом кухню. Макс почав звільняти простір. Записка з номером офіціантки лежала прямо перед нею.

– "Що це?" запитала Маріон тихим голосом.

– "Е-е... просто сміття". - Він змахнув записку разом з іншими крихтами зі столу і викинув її у відро для сміття.

– "Можу я запропонувати вам каву? Я щойно приготувала її... якщо ти любиш каву з лимоном, звісно". запитав Макс, дивлячись їй прямо в очі.

– "Чому б і ні... Я люблю все незвичайне".

 Мало не розливши каву, Макс поставив чашку на стіл. Маріон була прекрасна навіть у цей час доби. І хоча вона була немолода, її незрозумілий теплий магнетизм притягував до себе всіх. Вона зробила ковток, і на чашці застигла нюдова помада. Важко було сказати, подобається їй кава чи ні.

Нарешті вона почала розповідати про головну причину свого візиту Це був п'ятнадцятихвилинний монолог, до якого неможливо було додати жодного коментаря. Вона не питала, а скоріше наказувала, що робити. Вона не терпіла відмов, і Макс мусив слухати, наче загіпнотизований. Під кінець її розповіді він зловив себе на думці, що причина її візиту була трохи дивною. Він почав потроху прокидатися і ніби виходив із трансу. Маріон попросила його вкрасти якісь папери у Ніколаса, розповіла, що його фонд був створений лише для відмивання грошей і ще багато дивних фактів.

Навіщо такій відомій жінці, яка знала цілком політичну "кухню" зсередини, приїжджати на край міста, щоб просити допомоги у детектива-аматора? Макс глянув на порожню пачку цигарок, а Маріон сягнула рукою до кишені шуби.

– "Пригостити тебе?" – простягаючи пачку сигарет, запитала вона.

– "Я не відмовлюся", – Макс витягнув одну сигарету і простягнув руку до підвіконня за запальничкою. Запаливши сигарету і зробивши глибокий вдих, він запитав: "Не хочеш скласти мені компанію?"

– "Я вчора кинула палити". – відповіла Маріон, змінивши тон на тихий і спокійний.

 Вона продовжувала говорити, здебільшого ні про що. Про політику, про вибори, про те, як багато людей хочуть використовувати її ім'я, хоча вона намагалася робити все чесно, на відміну від багатьох. Раптом Макс закашлявся, одночасно намагаючись вибачитися. Він побіг до раковини і почав пити воду прямо з-під крана. Кашель тільки посилювався, в очах почало темніти, а потилицю вкрив холодний піт. Він тримався за раковину обома руками і не міг вимовити ні слова, тільки важко хрипів.

– "Я бачу, що тобі недобре. Ви багато часу провели на вулиці в холодну погоду". – Таке буває. "Здається, тобі треба прилягти".

Він заплющив очі і повільно поринув у темряву. Крізь біль і конвульсії він почув, як хтось увійшов до будинку, і крізь завісу побачив чоловіка в кепці. Вдалині Макс почув стукіт підборів Маріон. Про що він думав у той момент? Про те, що ніколи не поїде до океану? Про те, що не заговорив з офіціанткою? Або про те, чому вони так з ним вчинили? Хоча над останнім питанням Макс не замислювався хоча б тому, що це було його фальшиве ім'я.

Почувши, як востаннє задзвонив айфон, його серце зупинилося. Вона була мила... та офіціантка...

ЗА ТРИ ДНІ ДО...

Ельза була легковажною і легко ставилася до всіх справ, навіть пов'язаних з роботою. Напевно, відсутність концентрації та інфантильність заважали її кар'єрі. Життєрадісна, енергійна і прокрастинативна дівчина використовувалася як бажаний об'єкт для чоловіків. Її модельна кар'єра почалася так само несподівано, як і закінчилося її життя. Хтось порекомендував її одному фотографу, потім іншому, і до кінця місяця вона вже мала портфоліо, хоч і з низькоякісними знімками. Знімки з чіпсів, кілька фотографій оголеної натури, що межували з порнографією... і все це для оплати рахунків. Вона не була чутливою; це була її сильна сторона.

Про Адама вона дізналася від однієї з моделей, чия кар'єра пішла в гору якраз після його фотосесій. Бо всі знали, що якщо Адам зробив кілька фотографій дівчини, то це означало, що в ній є щось особливе. Навіть деякі модельні агентства прислухалися до його вибору. У нього дійсно був вишуканий смак. Він завжди вибирав високих, струнких і довговолосих. Будь-який тюнінг викликав у нього огиду і вимагав довгих годин ретуші.

 Ельза писала йому в Інстаграмі близько місяця. Надсилала всі фотографії, які мала, благала про зустріч. Після тривалого мовчання вона трохи змінила тактику і почала боготворити його творчі здібності, які зробили його стиль таким впізнаваним. Коли надія була майже на нулі, вона написала:

Шкода, що я не можу Вас зацікавити. Для мене було б великою честю працювати з вами. І приводом для гордості. Можливо, ви погодитеся на комерційну зйомку. Напишіть свою ціну, я готова на все.

Через пару днів вона нарешті побачила довгоочікуване "привіт".

Він дійсно працював як професіонал високого класу і ніколи не гаяв часу, всі порожні розмови переслідували мету розслабити модель. Навряд чи він був кимось зацікавлений. Вони швидко знаходили спільну мову, для цього достатньо було робити те, що він говорив.

Пару разів у житті Адам організовував випадкові фотосесії, адже позування – це, безумовно, така ж навичка, як і зйомка, і не всі моделі справляються з цим завданням досконало. Ельза мала очевидний талант, і хоча вона була молодою і недосвідченою в позуванні, вона добре відчувала камеру і знала свої найкращі сторони. Адам ніжно називав її Пташкою. Через її високу емоційність і метушливість.

Він викликав у ній певні почуття, які важко було назвати "любов'ю"... скоріше, просто накопичене захоплення, яке не знаходило виходу. Серед цих почуттів легко заплутатися. На самому початку у неї були величезні борги, але чим більше вона працювала з Адамом, тим більше пропозицій про роботу отримувала.

 За три дні до її вбивства сталася ще одна стрілянина. Того дня Адам хотів зробити серію невимушених фотографій у ліжку, показати, як вона грається зі своїм розкішним рудим волоссям. Все це відбувалося в її квартирі, на великому ліжку з тонкою зеленою ковдрою. Вечір був дуже звичайним, і робота йшла добре, поки одна з його камер не розрядилася.

Адам відчув незадоволення і поставив камеру на зарядку в найближчу розетку, а потім взяв іншу для роботи. Думки Ельзи були далеко, вона все думала, як правильно сказати йому про свою симпатію, як запросити на побачення, але ніяк не могла знайти потрібних слів. Вони кілька разів проводили час на його заходах, але для нього це нічого не означало. Їхній одноразовий секс чомусь збільшував дистанцію між ними, і вона відчувала, як Адам поступово втрачає до неї інтерес. При будь-якому сценарії в її голові він з жахом тікав з її квартири, а потім не відповідав на повідомлення. Тому вона вирішила просто промовчати. Нехай все залишається без змін.

Його айфон лежав на стільці біля дзеркала і нескінченно блимав яскравими сигналами. Перші 30 хвилин він успішно ігнорував його, але потім запідозрив щось серйозне. Адам помахав Ельзі рукою зверху вниз, їхньою мовою це означало "розслабся", потім взяв телефон і вийшов у коридор. Ельза, лежачи на ліжку, чула низький жіночий голос з мобільного телефону і короткі відповіді Адама. Потім він повернувся до спальні і почав збирати камери.

– "Не сумуй, Пташко, післязавтра ми закінчимо зйомку. Мені вже час йти, вибач."

– "Будь ласка, не забудь про мене," – сказала Ельза зі своєю чарівною посмішкою.

Вона наділа білий шовковий халат, який трохи електризувався від її пухнастих волосся і пристав до спини. Адам надів куртку, а вона відчинила щільний замок за три оберти. Коли він виходив з квартири, Адам посміхнувся і сказав "до побачення". Ельза закрила двері. Повернувшись в кімнату, вона зняла свій халат. Їй подобалося гуляти оголеною. Вона сіла на ліжко з ногами і подивилася на ноутбук. Раптом вона помітила одну з камер, яку Адам залишив у кімнаті. З дитячою цікавістю вона взяла її і відкрила галерею.

Там були останні фотографії її. З якоїсь причини вони були трохи гірші, ніж зазвичай, зайві 3 кг були чітко видно, і Ельза пообіцяла собі піти на дієту. Вона сіла на ліжко і почала прогортати далі... Так багато посередніх дівчат, безличних, плоских... набагато гірше, ніж вона. Вона перевіряла кадри по одному, поки фотографії не перетворилися на чорно-білі. Вони були абсолютно відмінними від його класичних робіт. Дивні обшарпані кімнати з тьмяною лампою і оголена жінка в шкіряній масці. Вона була одягнена в стриптиз і високі підбори. Ці зображення однозначно не були мистецтвом, це була повна вульгарність. Модель не прикривала інтимні ділянки, як завжди. Груди були чітко видно, ноги були розставлені широко. Неможливо не помітити її вульгарні форми.

  На третьому фото вона вже без маски, стоїть на четвереньках... Обличчя Ельзи застигло в шоці. Вона впізнала її. Це була Маріон Ж., напевно.

Ельза прокручувала далі, всі сумніви зникли. Центральна політична фігура цього міста виявилася звичайнісіньким збоченцем. "Ах ти ж шльондра" – тихо прошепотіла Ельза. Адам не відмовлявся від жодної роботи, ніколи не пропускав повз вуха гроші і вміло пристосовував свій талант до будь-яких обставин.

 Ельза взяла телефон і швидко набрала номер свого коханця Міхаеля. Серед їхніх спільних інтересів були секс і жага до легких грошей. Вони обидва були красиві, молоді та безмежно жадібні. Шкода, що між ними не було кохання, надто вже вони були схожі один на одного. Вони познайомилися близько року тому в барі, коли він підійшов до неї і сказав: "Привіт, сонечко".

Він був високий, дуже красивий, спокусливий і зарозумілий. Він любив представлятися різними іменами. Алекс, Лео, Макс – це була свята трійця його улюбленців, хоча за паспортом його звали Майкл. Можливо, він від когось ховався або просто страждав від патологічного бажання обманювати і завжди легко спілкуватися з дівчатами.

Вона розповіла йому все, бо відчула перспективу у своїй несподіваній знахідці. Під час розмови Міхаель був лаконічним і запропонував зустрітися завтра. Щойно Ельза закінчила розмову, як у двері подзвонили. Вона відчула, як тиск зростає і паніка стає очевидною. Треба було приймати рішення. Під ліжком, разом зі сміттям, лежав її старий фотоапарат, а в двері настирливо дзвонили, в цей момент вона вирішила поміняти карти пам'яті. На сітці на підлозі біля ліжка стояла склянка води, вона вилила її собі на груди, одягла халат і поставила камеру Адама на зарядку. Відчинивши важкі двері, вона зробила здивоване обличчя:

– "Я була в душі, щось сталося?" – Адам стояв перед нею з червоними щоками і важким диханням. Було видно, що він збігав сходами нагору.

– "Я забув свій фотоапарат, Пташко... принеси його мені". – знесилено, лагідно промовив Адам.

Ельза посміхнулася і, намагаючись приховати тремтіння в руках, принесла йому фотоапарат. Адам подякував їй і поспіхом побіг вниз. Вона лише сподівалася, що сьогодні Адам не поверне камеру.

 Наступного дня вони з Майклом переглянули фотографії та обговорили план шантажу. Варіантів було багато: роздрукувати і таємно передати знімки Маріон Джей, Майкл міг представитися кур'єром. Або ж спробувати себе в ролі детектива і заробити з Маріон гроші за інформацію про шантажиста. Всі його версії вели до того, що він візьме картку. Ельзі це не подобалося. Вона знала, що він може покинути її в будь-який момент, аби заробити гроші самому. Їхня зустріч закінчилася конфліктом, врешті-решт Міхаель поклав руки на волосся і пішов у поганому настрої.

 Ельза повернулася додому і цілий день ні з ким не розмовляла. Вона обдумувала, як здійснити цей план на самоті. Довгі години роздумів, не треба було дзвонити Майклу, він міг попросити грошей... Вона зайшла на головну сторінку "Право на життя" в інтернеті, де запевняли, що на всі листи відповідає особисто Маріон Ж. Тоді, ближче до ночі, вона вирішила написати листа з щойно зареєстрованої поштової скриньки і прикріпила фотографію:

"Доброго вечора, я знаю, що цей лист Вас засмутить, але думаю, що Ви не хочете проблем. Я не відчуваю ніякої ненависті до вас особисто, я просто хочу домовитися. Я надішлю тобі свій номер пізніше".

Засинаючи тієї ночі, Ельза з нетерпінням чекала переговорів, думала про те, скільки вона може отримати. На жаль, її обмежений розум і вузьке мислення зіграли з нею злий жарт. Через день, після останньої фотосесії з Адамом, вона помре.

 Маріон Джей була владною жінкою, і всі її боялися і поважали. Вона ніколи не показувала жодного бруду без причини, але якщо причина була серйозною, вона спалювала все навколо. Коли люди говорять про владу, вони зазвичай не усвідомлюють серйозності її масштабів. Влада втрачає свою чарівність, якщо нею не зловживати. Хто така домінуюча людина? Той, хто тримає все під контролем, і краще триматися подалі від конкуренції з такою людиною, тому що ви завжди програєте. Маріон мала зв'язки скрізь: в поліції, в судах, свідків купувала і продавала. Але вона ніколи не користувалася своєю владою безумно, все було сплановано, і вона ніколи не зробила б емоційного, марного кроку.

 Тієї ночі у двері подзвонили, Ельза не спала і швидко встала. У неї не було домофону, тому вона чекала, коли на тому боці хтось відрекомендується поліцейським. Вона відчинила двері і побачила невисокого, худорлявого чоловіка в кашкеті гірчичного кольору. Її дуже налякали його холодні, порожні очі, і вона інстинктивно відчула себе жертвою. Ельза заціпеніла і боялася поворухнутися, від цього чоловіка пахло небезпекою, навіть коли він тримав руки за спиною. Він переступив поріг, зачинив двері, підняв ліву руку... Ельза побачила пістолет з глушником. Чоловік схопив її за шию правою рукою, але не стиснув. Приставивши пістолет до скроні, він спокійно запитав з абсолютно покерним обличчям: куди вона сховала фотографії? Ельза почала задихатися від паніки, вона зрозуміла, що вирватися буде непросто.

Вона просто вказала пальцем на увімкнений ноутбук, що лежав на ковдрі. Чоловік попросив її лежати на ліжку і не рухатися. "Якщо я почую від тебе бодай звук, ти – труп", – промовив він пошепки і зверхньо. Пістолет все ще був у його руці, він сів у крісло і поклав ноутбук на коліна. Приблизно через 3 хвилини чоловік вийняв картку, поклав її в кишеню своїх старих джинсів і закрив ноутбук. Він сів, розслабився в кріслі і понюхав.

– "І це все?" – придушуючи істеричну задишку, запитала модель.

– "Так..." – стулив губи чоловік у кепці і раптом вистрілив їй в обличчя.

 Зелене покривало з кожною секундою ставало бордовим, все більше і більше.

 Чоловік у кепці вийшов з квартири з абсолютно порожньою душею. Він нікому не співчував, а просто машинально виконував свою роботу. Переступивши поріг, він залишив двері квартири відчиненими і мовчки спустився вниз. Близько 5 ранку її знайшов старенький сусід з верхнього поверху, а точніше – його собака. Спускаючись вниз, собака щось відчув і попрямував до відчинених дверей. Пізніше поліція опитає всіх сусідів і запише в протокол, що всі вони спали і нічого не чули, а старенька, яка живе по сусідству, – божевільна.

  Маріон покинула квартиру Майкла з повним спокоєм у серці. Вона з самого початку знала, хто він такий і що він теоретично може зробити. Адам розповів їй, що дав Майклу гроші, бо на нього напав шантажист, але Маріон не сказала йому жодного слова.

Через годину Маріон була на новому місці для зйомки. Сьогодні вона знову була моделлю. У пошарпаному ангарі було дуже холодно, і навколо стояли обігрівачі. Маріон дуже довго робила зачіску за допомогою флісу. Два стуки у двері... чоловік у кепці відчинив скрипучі двері. Адам прийшов з усіма камерами і в гарному настрої. Щиро посміхаючись, він привітався і почав виставляти світло. Тоді Маріон звернула його увагу на невеликий диванчик поруч з ним, на якому лежала чорна сумка з грошима.

– "Це твоє..." – Адам відчув неймовірний емоційний оргазм. Маріон щиро співчувала йому.

– "Дуже дякую... знаєш, відтепер я буду фотографувати тебе безкоштовно. Ви вирішили так багато моїх проблем. Особливо сьогодні з поліцією". – Вперше на обличчі Адама можна було побачити справжню радість.

– "Ні, я заплачу. Безкоштовна робота не викликає ентузіазму". – сказала вона з гумором.

 Адам продовжував налаштовувати світло, коли Маріон наблизилася до нього спиною і злегка торкнулася його шиї. Фотограф не очікував такого близького контакту і зніяковів.

– "Це теж твоє". – Маріон розкрила долоню, на ній лежала карта пам'яті. – "Я ціную своїх людей, тож не засмучуйте мене більше". – Її тон був надзвичайно серйозним.

 Адам нервово ковтнув і сказав:

"Більше ніколи... кхм... дякую".

Почалася зйомка, яка тривала більше години. Сьогодні вона була повністю оголена, з об'ємним волоссям і темною помадою.

  Дорогою назад у своєму червоному Alfa Romeo Адам раптом все зрозумів. Зрозумів, в яку пастку потрапив, в яку страшну історію його втягнули. Несподівано для самого себе він згадав фразу Майкла: "Є дещо, що ти вже не зітреш", – почув він у своїй пам'яті голос Майкла. Відтепер він не може відмовити Маріон. Він нарешті став "її чоловіком". Подумавши про це хвилин 10, він швидко відкидає настирливі думки. Дзвонить телефон, це Сара Р. Він навіть не встиг привітатися, як Сара вже почала базікати:

– "Добрий день, Адаме! Ти пам'ятаєш, що через 2 години у нас співбесіда? Як у тебе справи?" – весело запитала вона.

– "Що ти... звичайно, я не забув. Я буду вчасно. У мене все чудово. – Слово "все" означало постійний стан душі Адама.

– "Я не буду записувати цю розмову. У мене є для тебе спеціальна пропозиція"... – Сара почала поводитися, як хитра лисиця.

– "І що ж це?" – зацікавлено запитав фотограф.

– Всі знають, що ви останній, хто фотографував Ельзу. Чи не могли б ви продати ці джерела нашому агентству? Ми заплатимо хороші гроші". – Адам почав звикати до її дивного голосу та запитань.

Він відчув, як затерпла його шия, і поводив головою з боку в бік, поки не почув хрускіт.

– "Алло... ти мене чуєш?" – перериваючи паузу, запитала Сара.

– Так, я продам. – впевнено відповів Адам з легким смутком.

– "Точно? Тоді, будь ласка, приходьте в офіс раніше. Нам потрібно обговорити умови". – У голосі Сари звучало все більше радості.

– "Звичайно, я ж фотограф і це моя робота. Я прийду". – Адам прийняв виклик, продовжуючи дивитися вперед на зледенілу дорогу.

Сніг перестав падати, і вперше виглянуло сонце. Адам став на світлофорі і знову відчув біль в очах. Потираючи очі, не знімаючи окулярів, він почав думати про те, як організувати зручний графік на наступний тиждень, як підготувати виставку, як знайти час для численних зустрічей.

 Однак одна думка витіснила всі ці думки: "Цікаво, чи вдасться мені сьогодні поспати?"

Сподобалась розповідь? Поділіться з друзями
Поширити

Інформація

Вікові обмеження
18+
Реліз
2024
Copyright
© David Dubnitskiy 2010–2024.
Усі права на весь та/або частковий графічний контент (фото, відео, ілюстрації), сюжети/історії, окремі текстові матеріали, аудіофайли/аудіоконтент, відповідний програмний код, які використовувались та/або використовуються у мобільному додатку "NYMF" та/або всі його оригінальні зміни, доповнення, модифікації, а також на сервісах https://dubnitskiy.com, https://nymf.com є результатом індивідуальної творчості та належать Д.І. Дубницькому (під псевдонімом Давид Дубницький).
Copyright Notice.

Увійдіть або створіть обліковий запис, щоб використовувати NYMF